flag Судова влада України

Стара версія сайту | Лист вебмайстру

проведено узагальнення практики розгляду цивільних справ за позовами про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної та юридичної особи, а також спростування недостовірної інформації в період з 2015 -2016 роки

13 травня 2017, 11:35

Узагальнення практики розгляду Вишгородським районним судом Київської області цивільних справ за позовами про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної та юридичної особи, а також спростування недостовірної інформації в період з 2015-2016 роки

  Дане узагальнення проведено на виконання листа секретаря судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Київської області Савченко С.І. від 25.04.2017 року, Вих. № 7 15/32/17, з метою висвітлення спірних питань, що виникають у судовій практиці при розгляді спорів про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної та юридичної особи, а також спростування недостовірної інформації.

  Згідно ч.1 ст.297 ЦК, кожен має право на повагу до його гідності та честі.

  Гідність та честь фізичної особи є недоторканими (ч.2 ст.297 ЦК України).

  За змістом ст. 277 ЦК України, ч. 4 ст. 32 Конституції України, ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, кожному гарантується право на захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.   Згідно ч. 1 ст. 121 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст.ст.119,120 цього Кодексу, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків.

  Узагальнюючи підстави відкриття провадження в узагальнюючій категорії спорів встановлено, що суд перевіряв відповідність позовних заяв вимогам ст.ст. 119,120 ЦПК України.

  Проведення попереднього судового засідання у справах не було необхідним з урахуванням вимог п. 4 ч. 5 ст. 122 ЦПК України.   Суд відкривав провадження з дотриманням ст. 122 ЦПК України. Узагальненням виявлено випадок залишення без руху позовної заяви Особи 1 до Особи 2 про втручання в особисте життя та захист від надання відомостей, що є недостовірним та ганьблять честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи ухвалою від 11.07.2016 року. З мотивувальної частини ухвали встановлено, що при зверненні до суду з позовом позивач не врахував вимоги ст.79 ЦПК України та зміни, внесені до Закону України «Про судовий збір» Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України про сплату судового збору» від 22.05.2015 року №484-VІІІ, що набрали чинності 01.09.2015 року, а саме сплату судового збору у розмірі 0,4 розміру мінімальної заробітної плати, що становила 551,20 грн. Крім того, з ухвали вбачається, що позивні вимоги Особи 1 були незрозумілими суду, а тому позивачу необхідно було уточнити останні вказавши, що саме він просив у суду. В подальшому, після усунення недоліків, суд відкрив провадження у даній справі ухвалою 11.07.2016 року (справа № 363/2093/16-ц ).

  В резолютивних частинах ухвал про відкриття провадження суд зазначав сторін по справі, суть спору, дату та час призначення справи до судового розгляду з додатковим роз’ясненням прав та обов’язків сторін, право та порядок оскарження ухвали такого виду.

 Статтею 30 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 року визначено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно - стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. У п. 5 постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 року № 4 судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. В разі вважання особи, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, то вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодування завданої моральної шкоди.

  Крім того, п.19 постанови Пленуму ВСУ №1 від 27.02.2009 року роз’яснює, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з’ясувати чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Оціночні судження не підлягають спростуванню чи доведеності й за рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Джерусалем проти Австрії» від 27.02.2001 року (аналогічна позиція у рішеннях «Лінгенс проти Австрії»від 8.07.1986 року, «Обершлик проти Австрії» від 22.11.1990 року), згідно до яких: «Існування фактів може бути вочевидь доведено, в той час як суб’єктивна оцінка не потребує доказів. Вимога довести істинність суб’єктивної оцінки нездійснена та сама по собі порушує свободу думки, яка є основою права, гарантованого статтею 10».

  Так, рішенням суду від 09.01.2015 року відмовлено в задоволені позову Особи 1 до редакції газети про захист честі, гідності та ділової репутації. Суд дійшов такого висновку враховуючи ст. 34 Конституції України, ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, яка відповідно до ст. 9 Конституції України, є складовою частини цивільного законодавства. З мотивувальної частини рішення вбачається, що опублікований в газеті відкритий лист висловлював офіційну позицію районної організації політичної партії та не являвся недостовірним та таким, що шкодить діловій репутації позивач, та спричиняє моральну шкоду (справа № 363/3065/14-ц).

  Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

  Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

  Переглядаючи рішення Вишгородського районного суду Київської області від 09.01.2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області ухвалою від 25.02.2015 року залишила рішення без змін, з підстав недоведеності позивачем Особою 1, що саме така інформація порушувала його немайнові права.

 Частина 3 статті 61 ЦПК України визначає, що обставини встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. У справі № 363/167/15-ц судом відмовлено у задоволені позову Особи 1 до Особи 2, третя особа редакція газети про захист честі, гідності та ділової репутації, рішенням від 23.03.2015 року. Враховуючи наявність рішення від 09.01.3015 року, про відмову в задоволені позову Особі 1 до редакція газети про захист честі, гідності та ділової репутації та обставин вказування в даному рішенні, що відкритий лист, опублікований в газеті не є таким, що шкодить діловій репутації позивача Особи 1 та спричиняє моральну шкоду, жодного факту про вчинення позивачем конкретних дій, які би можна було перевірити на предмет їх відповідності, вказана позивачем інформація не містила, а стаття носила оціночні судження, в зв’язку з чим суд дійшов наведеного вище висновку у справі № 363/167/15-ц. Переглядаючи рішення від 23.03.2015 року Апеляційний суд Київської області погодився з доводами та висновками суду першої інстанції, ухвалою від 08.07.2015 року, про відмову в задоволені позову Особі 1.

  За п. 15 постанови Пленуму ВСУ №1 від 27.02.2009 року юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

  Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 47-1 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 року, ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень, тобто висловлювань (крім образи чи наклепу), які не містять фактичних даних, зокрема критики, оцінки дій, а також висловлювань, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання масових засобів, зокрема вживання гіперболічних алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

  Виходячи з вказаних норм закону, рішенням від 13.11.2015 року суд відмовив в задоволені позову Особи 1 до Садівничого товариства про спростування недостовірної інформації. Такого висновку суд дійшов в зв’язку з доведеністю в судовому засіданні факту наявності заборгованості по членським внескам у позивача – Особи 1 в розмірі 1710 грн., та наявності пропозиції погашення такої заборгованості наданої позивачу на розширеному засіданні правління СТ, що згідно з рішенням суду були викладені в акті ревізійної комісії. Також, судом не вбачалося підстав для стягнення з відповідача на користь позивача й моральної шкоди. Ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області від 25.02.2016 року, вказане рішення залишено без змін, у відповідність до положень ст. 308 ЦПК України (справа № 363/2134/15-ц).

  Згідно до роз’яснень, викладених у п. 4 постанови Пленуму ВСУ №1 від 27.02.2009 року, чинне законодавство не містить визначення поняття гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об’єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов’язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. У пункті 19 вказаної постанови зазначено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

  Так, рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 29.09.2016 року в задоволенні позову Особи 1 до Особи 2 про втручання в особисте життя та захист від надання відомостей, що є недостовірними чи ганьблять гідність та ділову репутацію фізичної особи відмовлено. В задоволенні зустрічного позову Особи 1 до Особи 2 про відшкодування втрат (збитків) також відмовлено. Вказаних висновків суд дійшов з підстав відсутності доказів про власника квартири № а також доказів про факт існування заборгованості за даною квартирою по оплаті житлово-комунальних послуг. Крім того, викладення інформації про позивача в чаті ОСББ у програмі «Viber» відповідачем, не могла розглядатись судом, як поширення неправдивих відомостей так, як був відсутній факт доведеності мети приниження саме честі, гідності та ділової репутації певної особи. При розгляді справи суд встановив й відсутність доказів щодо завдання моральної шкоди Особі 1. Таким чином суд вважав, що сторонами були не виконані вимоги ст.ст. 10, 60 ЦПК України щодо доведення обставин, на які вони посилались, як на підставу своїх вимог, тому підстав для задоволення позовних вимог у частині захисту честі та гідності в суду не було. За відсутності підстав для задоволення вимог сторін у частині захисту честі та гідності, були й відсутні підстави для задоволення їх вимог у частині відшкодування моральної шкоди та судових витрат. Переглядаючи дане рішення Апеляційний суд Київської області, ухвалою від 08.12.2016 року, встановив відсутність передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді (справа № 363/2093/16-ц ).

  Відповідно до ст.ч.5 ст.55 Конституції України, кожен має право будь-якими, не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань. Право кожного на повагу до його честі та ділової репутації є непорушними конституційними принципами, закріпленими в ст. 3 та 28 Конституції України. Разом з тим, відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов’язаний неухильно додержуватись Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, відповідає обов’язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію. У зв’язку з цим ст.32 Конституції України передбачено судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе, оскільки не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. При цьому, згідно з ч. 2 ст.124 Конституції України право на звернення до суду у разі поширення недостовірної інформації, яка порушує особисті немайнові права фізичної особи, є безумовним.

  У справі № 363/2530/16-ц, рішенням від 08.12.2016 року, суд задовольнив частково позов Особи 1 до Особи 2 про захист честі та гідності, відшкодування моральної шкоди, та визнав недостовірною та такою, що принижує честь і гідність Особи 1 інформацію, поширену Особою 2, в суді через позовну заяву, подану 15.04.2016 року, а саме: що «Особа 1 використовувала житло для платних зустрічей сексуального характеру з різними особами, в тому числі і групою осіб». Додатково, за рішенням з Особи 2 на користь Особи 1 підлягав стягненню судовий збір в сумі 826,80 грн. Задовольняючи частково позовні вимоги Особи 1 до Особи 2 про захист честі та гідності, відшкодування моральної шкоди суд виходив з обставин недоведеності суджень на які посилався позивач, щодо стягнення з відповідача моральної шкоди, так як в судовому засіданні не було доведено її спричинення внаслідок порушення його прав. Переглядаючи рішення від 08.12.2016 року колегія суддів апеляційної інстанції, ухвалою від 22.03.2017 року, з такими висновками погодилась, оскільки останні відповідали встановленим по справі обставинам та ґрунтувались на вимогах чинного законодавства.

  Враховуючи вищевикладене в узагальненні, можна дійти висновку, що проблемних та спірних питань в судовій практиці Вишгородського районного суду Київської області при вирішенні спорів про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної та юридичної особи, а також спростування недостовірної інформації не виникало.

  Аналізуючи, ж рішення ухвалені в період з 2015 по 2016 роки випливає, що в більшості випадків наявна низька доведеність обставин на які посилались позивачі та не відповідність ст. 60 ЦПК. Крім того, позовні заяви з вимогами про визнання поширеної інформації недостовірною в більшості випадків мали лише оціночні судження.

 

Голова Вишгородського районного суду Київської області І.Ю. Котлярова

 

Виконавець: помічник голови суду В.В. Ніколаєнко