Узагальнено практику інституту обмежувального припису

Узагальнення практики розгляду Вишгородським районним судом Київської області справ про видачу обмежувального припису за період з грудня 2017 року по жовтень 2020 року

Дане узагальнення проведене з метою аналізу процесуального підходу та вирішення судом справ про видачу обмежувального припису з урахуванням новочасного інституту дії таких приписів в Україні.

На разі Цивільний кодекс України не містить жодної норми регулювання обмежувального припису, в свою чергу розгляд судом справ про розгляд і видачу обмежувального припису регулюється главою 13 ЦПК України, з посиланням на бланкетність дії Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017 року.

Анологія застосування норм регулюючих видачу обмежувального припису, в свою чергу, відображається в правових  висновках  Верховного Суду.

Зокрема, основними підставами видачі судом обмежувального припису є наявність тої чи іншої форми домашнього насильства якому піддавався заявник та наявність у майбутньому ризиків повторюваності у будь-якому прояві домашнього насильства. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21.11.2018 року (касаційне провадження № 61-19328св18).

Легітимність заходу втручання у права та свободи особи у тлумаченні частин 1, 2 ст. 321 ЦК України, щодо непорушності права власності та оцінки пропорційності вручання у права і свободи особи, визначається з урахуванням того, що ці заходи пов’язані із протиправною поведінкою такої особи (касаційне провадження № 61-21971св19).

Обмежувальний припис є тимчасовим заходом, який виконує захисну та запобіжну функцію і направлений на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб з огляду на наявність ризиків, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях (касаційне провадження № 61-11564св19).

Процесуальний порядок визначення судом підсудності, належності заявника, визначення кола заінтересованих осіб, змісту заяви, вимог до рішення, наявного права продовження обмежувального припису, вручення рішення та  повідомлення про видачу або продовження обмежувального припису регулюється виключно нормами Глави 13 ЦПК України.

Так, підсудність заяв про видачу обмежувального припису регулюється ст. 350-1 ЦПК України, щодо звернення до суду за місцем проживання (перебування) особи, яка постраждала від домашнього насильства або насильства за ознакою статі, а якщо зазначена особа перебуває у закладі, що належить до загальних чи спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб, - за місцезнаходженням цього закладу.

Узагальненням встановлено, що в більшості випадків подані заяви про видачу обмежувального припису відповідали вказаній нормі закону.

Виключенням стала заява № 363/5036/19, яку суд ухвалою від 22.01.2020 року передав на розгляд за підсудністю до Оболонського районного суду м. Києва враховуючи заяву заявника.

Так, 28.11.2019 року заяву була прийнята до розгляду з відкриттям провадження. Заявником було подано до суду заяву про виключення у прохальній частині заяви пункту щодо заборони наближення на відстань ближче 100 метрів до місця проживання (перебування) Особи 4 за адресою: адреса 1 . В рамках судового засідання представником заінтересованої особи Особа 2 – Особа 3 було заявлене клопотання про направлення справи до Оболонського районного суду м. Києва за місцем реєстрації заявника. Додатково, суду були надані пояснення щодо відсутності факту проживання заявника за адресою 1 з підстав не прийняття будинку в експлуатацію та проведення на дату звернення виключно ремонтних робіт за вказаною адресою. В свою чергу представником заявника було надано суду копію паспорта та довідку про реєстрації місця проживання Особи 4, з поясненнями, що Особа 4 проживає за іншою адресою, однак документів на підтвердження суду не надала. Суд при розгляді клопотання про визначення підсудності враховував норми ст. 29 ЦК України та вимоги Закону України «Про  свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», щодо реєстрації місця проживання згідно визначеного порядку, та за правилами п.1 ч.1ст.31 ЦПК України передав справу за підсудністю до Оболонського районного суду м. Києва за відсутністю підстав визначення підсудності справи Вишгородському районному суду Київської області.

При відкритті провадження у справі суд виходив з вимог встановлених ст. 350-4 ЦПК України, щодо змісту заяви та відкривав провадження з викликом заявника, заінтересованої особи та  призначенням дати судового засідання (заяви № № 363/3496/18, 363/1537/19, № 363/5036/19, 363/3401/20, 363/3143/20).

Встановлено випадок залишення заяви про видачу обмежувального припису № 363/1537/19 без руху, ухвалою суду від 12.04.2019 року, враховуючи відсутність завірення копій додатків. Ухвалою від 24.04.2019 року судом було відкрито провадження у даній справі.

Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства та спірні правовідносини визначає Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Стаття 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначає поняття домашнього насильства та розмежовує його форми, що є основними підставами видачі судом обмежувального припису.

До спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника за п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Заходи тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків за ч. 2 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» включають: заборону перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; обмеження спілкування з постраждалою дитиною; заборону наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; заборону особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею та заборону вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.

Практика застосування в узагальнюючий період Вишгородським районним судом Київської області визначених заходів включала: заборону перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою, заборону наближатися на 100/500 метрів до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою, заборону особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу та заборону вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.

Вирішуючи  заяви про видачу обмежувального припису суд надавав оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішував питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечував недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків. Форми та запобігання ризикам мали статус пріоритетного встановлення. 

Рішенням суду від 23.10.2018 року у задоволені заяви № 363/3496/18 про відмовлено.

Так, заявник опиралась на обставини, що заінтересована особа застосовував до неї психологічне, економічне та фізичне насильство, а щодо дітей психологічне та фізичне насильство. В свою чергу

представник заінтересованої особи зазначав про відсутність доказів на яких могли б ґрунтуватись доводи заявника. Суд встановив, що предметом позову (заяви) виступала матеріально-правова вимога заявника до заінтересованої особи, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту. Вчинення над заявником психологічного та економічного насильства не ґрунтувалось жодними доказами, а пояснення викладені, як у заяві, так і надані у судовому засіданні не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Щодо вчинення заінтересованою особою відносно заявника фізичного насильства спростовувалось постановою Вишгородського районного суду Київської області, згідно якої провадження по справі про адміністративне правопорушення щодо заінтересованої особи за ч. 1 ст.173-2 КУпАП було закрито, у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Суд також встановив відсутність належних, допустимих, достатніх доказів вчинення щодо неї психологічного, економічного та фізичного насильства, натомість між заявником та заінтересованою особою існував спір щодо користування спільним нерухомим майном та визначення місця проживання дітей. В свою чергу факт неодноразового звернення заявника до різних органів, з підстав вчинення відносно неї психологічного, економічного та фізичного насильства, свідчив про наявність тривалого конфлікту між заявником та заінтересованою особою, але не підтверджував факту вчинення домашнього психологічного насильства, що є необхідною умовою для можливості застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначає Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Апеляційна інстанція постановою від 05.02.2019 року підтримала позицію суду першої інстанції та встановила, що доводи заявника – апелянта не спростовували та не містили достатнього обґрунтування.

Задовольняючи заяви про видачу обмежувального припису суд враховував суть обмежувального припису та його тимчасову дію, за якою обмежувальний припис встановлювався в рамках від одного до шести місяців, за наявністю у заявника права на звернення для продовження дії обмежувального припису. При вирішенні питання фактичної дії обмежувального припису суд оцінював обставину дії такого припису до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

Так, рішенням від 26.04.2019 року суд задовольнив заяву № 363/1537/19 про видачу обмежувального припису та визначив тимчасові обмеження прав кривдника в рамках заяви, а саме: заборонив заінтересованій особі перебувати в місці проживання (перебування) заявника, заборонив наближатися на 500 метрів до місця проживання (перебування) заявника та заборонив вести листування, телефонні переговори або контактувати з заявником через інші засоби зв’язку  особисто і через третіх осіб.

Заява ґрунтувалась на зловживанні спиртними напоями, систематичному вчинені відносно заявника домашнього насильства та існування реальної загрози продовження домашнього насильства зі сторони її сина. Суд дійшов висновку, що кривдник систематично вчиняв домашнє насильство відносно своєї матері, були наявні обґрунтовані ризики вчинення ним домашнього насильства. З метою захисту порушених прав заявника, вбачалась необхідність у видачі обмежувального припису шляхом встановлення декількох заходів тимчасового обмеження прав та покладення обов'язків, зокрема, встановлених п.п. 1, 4, 6 ч. 2 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Враховуючи наявність реальних ризиків продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків вчинення, суд від 22.09.2020 року видав обмежувальний припис із встановленням декількох заходів тимчасового обмеження прав кривдника та покладення на нього обов`язків, зокрема, встановлених ч. 2 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (заява № 363/3401/20).

Доводи зави ґрунтувались на фактах погроз розправою та вбивством, наявністю телефонних дзвінків та смс-повідомлень з погрозами та образами, розшуком та переслідуванням. Суд вважав доведеним факт вчинення домашнього насильства щодо заявниці та наявність високої вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, такі ризики були реальними та підтверджувались матеріалами справи, в зв’язку з чим суд видав обмежувальний припис стосовно кривдника на строк шість місяців, яким заборонив перебування в місці спільного проживання (перебування) з заявником, ведення листування, телефонних переговорів  або контактів через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб, наближення на відстань до 100 метрів до місця проживання (перебування) заявника  та інших місць частого відвідування та  особисто і через третіх осіб розшук заявника , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею.

Вирішуючи питання  витрат  пов’язаних з розглядом справи  в рамках ч. 3 ст. 350-5 ЦПК України суд відносив такі витрати на рахунок держави.

Постановлені рішення суду про видачу обмежувального припису підлягали негайному виконанню, а його оскарження не зупиняло дію виконання.

Державна політика у сфері запобігання та протидії домашньому насильству спрямована на забезпечення комплексного інтегрованого підходу до подолання домашнього насильства, надання всебічної допомоги постраждалим особам та утвердження ненасильницького характеру приватних стосунків. Основними напрямами реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству є: запобігання домашньому насильству; ефективне реагування на факти домашнього насильства шляхом запровадження механізму взаємодії суб`єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству; надання допомоги та захисту постраждалим особам, забезпечення відшкодування шкоди, завданої домашнім насильством; належне розслідування фактів домашнього насильства, притягнення кривдників до передбаченої законом відповідальності та зміна їхньої поведінки (ст. 5 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

В свою чергу подача заяви про видачу обмежувального припису, розпорядження своїми правами щодо предмету спору та пред’явлення рішення суду до виконання виключне право заявника, яким він може скористатись.

Зокрема узагальненням встановлено випадки залишення заяв про видачу обмежувального припису без розгляду.

Постановляючи ухвалу від 19.04.2018 року суд враховував принцип диспозитивності, відповідно до якого кожний учасник процесу самостійно розпоряджається наданими йому законом процесуальними правами та вимогу щодо врахування судом поважності/неповажності явки позивача при повторній неявці. Зі змісту мотивувальної частини ухвали вбачається, що заявник належним чином двічі повідомлявся про дати судових засідань, однак на розгляд заяви не прибув, з огляду на що суд залишив заяву № 363/2095/17 без розгляду.

Ухвалою від 18.08.2020 року суд задовольнив клопотання заявника про залишення заяви № 363/2143/20 без розгляду керуючись приписами ч. 3 ст. 13 та п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.

Викладене в узагальненні свідчить про належність застосування судом норм матеріального та процесуального права при розгляді узагальнюючої категорії заяв, що знаходить своє підтвердження в підтримці позиції суду апеляційною інстанцією та виключно єдиним випадком оскарження рішення узагальнюючої категорії заяв.

Новітність інституту обмежувального припису в Україні, потребує доопрацювань у впровадженні норм матеріального права в рамках ЦК України та Закону України «Про виконавче провадження». На разі підстав для підготовки судом та виконанням виконавчою службою рішень суду про видачу обмежувального припису немає, що може ставити під сумнів ефективність обрання механізму та запобігання ризикам за Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Суддя Вишгородського районного суду

Київської області                                                                                                                 

 І.Ю. Котлярова

Виконавець:

помічник голови суду В.В. Ніколаєнко