Узагальнення судової практики в кримінальних справах, за результатами розгляду яких постановлено виправдувальні вироки за 2014 рік
Виправдувальний вирок є актом державної влади, що реабілітує громадянина. Суд від імені держави проголошує його невинність, відновлює його честь, добре ім’я, статус повноправності.
Відповідно до статті 373 Кримінально-процесуального кодексу України (2012 р.)виправдувальний вирок ухвалюється, якщо не доведено, що:
1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа;
2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим;
3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Тільки за наявності однієї з цих чотирьох підстав суд виносить виправдувальний вирок.
Крім КПК України, питання постановлення виправдувального вироку регламентується:
- п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990 року із змінами, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України № 3 від 04.06.1993 року та № 12 від 03.12.1997 року “Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ та постановлення вироку”;
- абзацом 3 п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 1 квітня 1994 року “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини”;
- абзацом 2 п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 27 березня 1992 року із змінами, внесеними постановами №3 від 04.06.1993 року та №12 від 03.12.1997 року “Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини”.
У 2014 році в провадженні Вишгородського районного суду Київської області надійшло 328 кримінальна справа(17 в порядку КПК 1960 року та 311 обвинувальних актів), розглянуто 12 кримінальних справ в порядку КПК 1960 року та 238 обвинувальних актів, винесено 3 виправдувальних вироків відносно 3 осіб:
1. кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБИ за ст. 272 ч. 2 КК України 03.11.2014 р. постановлено виправдувальний вирок, справа перебуває на розгляді в Апеляційному суді Київської області;
2. кримінальна справа по обвинувачення ОСОБИ за ст. 358 ч. 3 КК України 17.03.2014 р. постановлено виправдувальний вирок, справа перебуває на розгляді в Вищому спецiалiзованому суді України з розгляду цивiльних i кримiнальних справ;
3. кримінальна справа по обвинувачення ОСОБИ за ст. 382 ч. 2 КК України 12.06.2014 р. постановлено виправдувальний вирок
Так, 12 червня 2014 року вироком Вишгородського районного суду Київської області ОСОБИ у вчиненні злочину передбаченого ст.382 ч.2 КК України – визнано невинним і виправдано в зв’язку з відсутністю в його діянні складу злочину.
Обвинувачення обвинуваченого ОСОБИ у скоєні злочину, передбаченого ст. 382 ч.2 КК України суд визнав недоведеним належними та допустимими доказами з таких підстав.
Так, ОСОБИ обіймаючи посаду директора, не виконав рішення господарського суду м. Києва , яке вступило в законну силу , та згідно якого зобов’язано повернути лікувально-оздоровчих закладів , все майно одержане за договором купівлі-продажу.
Згідно договору купівлі-продажу передано нерухоме майно відділення санаторію, що включає: корпуси, надвірну вбиральню , танцювальний майданчик , паркову бесідку , доріжку пішохідну асфальтовану , водопровід , каналізацію , теплові та електричні мережі , а також земельну ділянку площею.
ВДВС Вишгородського районного управління юстиції на адресу боржника – направлено постанову про відкриття виконавчого провадження в якій встановлено термін для добровільного виконання рішення суду.
У зв’язку з невиконанням рішення суду , ВДВС Вишгородського районного управління юстиції Київської області , відповідно до ст.76,87 ЗУ „Про виконавче провадження „ винесено постанови про накладення на боржника штрафу , які разом із письмовим попередженням про кримінальну відповідальність за невиконання рішення суду направлено на його адресу.
Про невиконання рішення суду, заступником начальника відділу державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції Київської області складено відповідні акти.
Відповідно до реєстраційного посвідчення Київського міського БТІ, майно відділення санаторію на даний час не передавалось.
Таким чином , директор ОСОБА, як посадова особа уповноважена на виконання організаційно - розпорядчих функцій , будучи попередженим про кримінальну відповідальність за невиконання судового рішення та маючи реальну можливість його виконати , не вжив жодних дій , спрямованих на виконання рішення Господарського суду м. Києва.
В судовому засіданні підсудний ОСОБА вину в скоєнні злочину не визнав пояснивши , що він не ухилявся від виконання рішення суду , намагався добровільно його виконати , але були проблеми з виконанням рішення господарського суду , в зв’язку з чим він неодноразово звертався в державну виконавчу службу та господарський суд за роз’ясненням рішення суду , оскаржував дії державного виконавця.
Крім того він звернувся із заявою про перегляд рішення Господарського суду м. Києва, його заява була задоволена , та відповідно до рішення Господарського суду м. Києва, вищезазначене рішення суду було скасовано та відмовлено прокурору в задоволенні позову.
Суд вислухавши ОСОБА дослідивши письмові докази по справі , встановив , що відповідно до відповідно до Постанови Президії Федерації професійних спілок України від 25.03.93 № Д-3-20 було надано дозвіл правлінню на реалізацію основних фондів відділення санаторію, після чого Виробничо-побутовий кооператив, в особі голови ОСОБА та ОСОБА 2 уклали договір купівлі-продажу відділення санаторію, відповідно до якого кооперативом було куплено основні нерухомі засоби , будівлі, споруди , інженерні мережі відділення санаторію. Зазначене майно було об’єктом права власності професійних спілок.
Відповідно до рішення Арбітражного суду м. Києва, яке до даного часу не скасоване , визнано право власності виробничо-побутового кооперативу на об’єкти нерухомого майна відділення санаторію , на спальні корпуси, надвірну уборну , танцювальний майданчик , паркову бесідку , доріжку асфальтовану пішохідну , водопровід , каналізацію , теплові мережі , електричні мережі , та зобов’язано бюро технічної інвентаризації здійснити державну реєстрацію об’єктів нерухомого майна за кооперативом.
Кооперативом було отримано реєстраційне посвідчення на вищезазначене майно.
В 2007 році Заступником Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до ОСІБ було пред’явлено позов про визнання вищезазначеного договору купівлі-продажу недійсним.
Відповідно до рішення Господарського суду м. Києва, яке залишено без змін відповідно до Постанови Київського апеляційного господарського суду, Заступнику прокурора України було відмовлено в задоволенні позову.
Відповідно до постанови Вищого господарського суду України вищезазначену постанову Київського господарського апеляційного суду залишено без змін , касаційне подання Заступника Генерального прокурора України залишено без задоволення.
Відповідно до Постанови Верховного суду України вищезазначені постанови судів було скасовано та передано справу на новий розгляд. Після цього вищезазначена справа неодноразово розглядалась в господарських судах.
Рішенням Господарського суду м. Києва вищезазначений позов було задоволено повністю , визнано недійсним договір купівлі-продажу .
Вищезазначене рішення господарьского суду було залишено без змін відповідно до постанови Київського апеляційного господарського суду та постанови Вищого господарського суду України
Після цього в зв’язку із незрозумілим рішенням господарського суду ОСОБА неодноразово звертався за роз’ясненням рішення до суду , скаргами на дії державної виконавчої служби та заявами в державну виконавчу службу про зупинення провадження по виконавчому провадженні до набранням рішенням господарського суду м. Києва по справі про визнання добросовісним набувачем та визнання права власності на вищезазначене нерухоме майно.
Крім того в 2013 році ОСОБА звернувся із заявою до господарського суду м.Києва про скасування вищезазначеного рішення господарського суду за нововиявленими обставинами.
Відповідно до рішення господарського суду м. Києва, яке набрало законної сили, рішення господарського суду м.Києва скасовано і в задоволенні позову Заступнику Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Фонду державного майна України - відмовлено повністю.
Виходячи з диспозиції ч.1 і ч.2 ст.382 КК України , кримінальна відповідальність за вказаною статтею настає лише у випадках невиконання чи перешкоджання виконанню службовою особою законного і правосудного рішення.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Винний , якому необхідно виконувати судове рішення , усвідомлює характер своїх обов’язків , але не виконує цього рішення за наявності можливості виконати його або перешкоджає такому виконанню.
В даному випадку ОСОБА в зв’язку із незрозумілістю вищезазначеного рішення суду , звертався за його роз’ясненням та роз’ясненням виконання рішення суду , а також подавав заяви про зупинення виконання рішення суду і перегляд його за нововиявленими обставинами , що в кінцевому результаті призвело до скасування рішення господарського суду та відмову в задоволенні позову.
Таким чином суд приходить до висновку , що в діях ОСОБА був відсутній прямий умисел направлений на невиконання судового рішення чи перешкоджанню його виконанню .
За таких обставин в діянні ОСОБИ відсутній склад злочину передбачений ст.382 ч.2 КК України, в зв’язку з чим його необхідно виправдати.
Відповідно до вимог ст.6 КПК України в редакції 1960 року , якщо обставини зазначені в пунктах 1 і 2 цієї статті ( тобто відсутність складу злочину в діянні особи) виявляються на стадії судового розгляду , суд доводить розгляд справи до кінця і у випадках передбачених п.п. 1 і 2 цієї статті постановляє виправдувальний вирок.
Що стосується твердження прокурора про необхідність звільнення від покарання ОСОБА за ст.7 КПК України в редакції 1960 року , через зміну обстановки та втрати суспільної небезпечності діяння на час розгляду справи в суді , то підстав для цього не встановлено , з огляду на відсутність складу злочину в діянні особи , коли сам підсудний не дав згоди на закриття справи щодо нього з таких підстав.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області вирок Вишгородського районного суду Київської області щодо ОСОБА залишено без змін. Оскільки, вирок суду відповідає вимогам відсутній склад злочину передбачений ст.382 ч.2 КК України, в ньому наведено формулювання обвинувачення, яке пред’явлене підсудному і визнано недоведеним, підстави для його виправдання та зазначено мотиви прийнятого рішення. Інших порушень норм кримінально – процесуального законодавства при розгляді кримінальної справи судом першої інстанції, апеляційною інстанцією не встановлено.
Суддя Вишгородського
районного суду Київської області Г.Є.Чірков
_03_03.png)
