Узагальнення

Вишгородським районним судом Київської області проаналізовано практику застосування статті 377-1 Цивільного кодексу України про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.

В ході аналізу встановлено наступне: впродовж 2013 року в провадженні Вишгородського районного суду перебувало 61 подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, з них 33 подань – задоволено; 27 подань – відмовлено, 1 подання повернуто заявнику. На ухвали судді було подано  3 апеляційні скарги з них 2 ухвали скасовано; 1 ухвала – залишена без змін. Впродовж 2014 року в провадженні Вишгородського районного суду перебувало 124 подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, з них 74 подань – задоволено; 49 подань – відмовлено, 1 подання залишено без розгляду. На ухвали судді було подано  7 апеляційних скарги з них 3 ухвали скасовано; 4 ухвали – залишена без змін.  

Має місце непоодинока практика застосування до боржника заходів примусового виконання рішення у вигляді заборони виїзду за межі України до повного виконання рішення суду.

Статтею 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Статтею.12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Відповідно до положень ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Крім того, законодавство України також містить й інші норми, що регулюють правовідносини щодо свободи пересування.

За ст. 313 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Це право віднесено до особистих немайнових прав, які забезпечують природне існування фізичної особи. Відповідно до ч. 3 ст. 269 ЦК особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитись від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюється Законом від 21 січня 1994 року №3857-XII "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" (далі - Закон №3857-XII).

Положеннями ст. 6 цього Закону встановлено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, або громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у таких випадках:
            - якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання до виконання зобов'язань або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України (п.2);

Таким чином, вбачається, що законом визначені підстави для обмеження права свободи пересування. Найбільш поширеною підставою для порушення питання про обмеження права на виїзд є ухилення від виконання зобов'язання, покладеного на особу судовим рішенням.

Відповідно до ст.124 Конституції судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Примусове виконання рішень судів в Україні покладається на державну виконавчу службу (далі - ДВС), яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені у Законі від 21 квітня 1999 року №606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон №606-XIV).

З набранням чинності з 9 березня 2011 року Закону від 4 листопада 2010 року №2677-VI "Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" та деяких інших законодавчих актів щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)" закріплено право державного виконавця, у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань покладених на нього рішенням, звертатись до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України.

У зв'язку із цим суди розглядають подання державних виконавців про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржників у виконавчому провадженні.

Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК) було доповнено ст. 377-1, якою врегульовано вирішення судом питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.

Згідно з ч. 1 ст. 377-1 ЦПК питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.

Частинами 3 і 4 ст. 22 Закону від 22 вересня 2011 року №3773-VI "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (далі - Закон №3773-VI) передбачено, що виїзд та в'їзд з/та в Україну іноземця та особи без громадянства може бути за рішенням суду тимчасово відкладено до виконання ним майнових зобов'язань перед фізичними та юридичними особами в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України або тимчасово обмежується право виїзду з України.

Отже, вбачається, що питання про заборону виїзду за межі території України вирішується судом за поданням державного виконавця, який відкрив виконавче провадження щодо виконання рішення суду, яким особу зобов'язано вчинити дії (сплатити борг, виконати зобов'язання тощо) на користь кредитора.

При цьому, частина 2 ст. 377-1 ЦПК передбачає, що суд негайно розглядає подання, зазначене в частині першій цієї статті, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця.

Стаття 32 Закону №606-XIV закріплює заходи примусового виконання рішень. 

Згідно з положеннями цієї статті, заходами примусового виконання рішення є:

- звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб;

- звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;

- вилучення в боржника і передача стягувача певних предметів, зазначених у рішенні;

- інші доходи, передбачені рішенням.

За таких обставин, порушення питання про обмеження особи в гарантованому Конституцією України праві виїзду за межі нашої держави повинно бути останнім етапом примусового виконання судового рішення, якщо державний виконавець застосував усі заходи примусу, які були передбачені в ст. 32 Закону №606-XIV.

Таким чином, як вбачається з системного аналізу вищенаведених законодавчих норм, - за своєю природою санкція у вигляді обмеження права свободи пересування є крайньою мірою впливу на боржника, який умисно ухиляється від виконання судового рішення, і при цьому існує обґрунтована імовірність того, що такий боржник покине територію України у найближчий час.

В ході проведення аналізу практики розгляду Вишгородським  районним судом Київської області  справ про вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду громадянина за межі України у звітному періоді 2013 – 2014 роках  було в провадженні 165 справи, подано 10 апеляційних скарг  з них 5 ухвал скасовано. 

 

 В справі заступник начальника відділу державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції звернувся до суду із заявою про тимчасове обмеження у праві виїзду громадянина України за кордон, посилаючись на те, що у відділі державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції на виконанні перебуває виконавчий лист Київського окружного адміністративного суду про стягнення 94148,50 грн. з КГІ «Вишгородської райради «Навчально-спортивна база» на користь держави за позовом ДГІІ у Вишгородському районі. По виконавчому провадженню відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» проведено ряд дій. однак на сьогоднішній день рішення суду не виконано. Посилаючись на ст. 377-1 ЦПК України, просив вжити заходів для забезпечення виконання рішення суду шляхом тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа особи.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 03 липня 2013 року заяву начальника відділу державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції задоволено, тимчасово обмежено право виїзду за межі України особи, громадянина України.

 Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 08 жовтня 2013 року ухвалу вишгородського районного суду Київської області від 03 липня 2013 року скасовано і відмовлено заступнику начальника державного виконавця ВДВС Вишгородського районного управління юстиції та тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України особи, оскільки рішенням Вишгородської районної ради Київської області від 02 лютого 2012 року звільнено особу - директора, відповідно до ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням з 02 лютого 2012 року В матеріалах справи є копія трудової книжки особи з відповідним записом про звільнення. Разом із тим при вирішенні питання про тимчасове обмеження особи як керівника боржника судом першої інстанції не перевірено обставин, чи є особа діючим керівником юридичної особи, в той час як останній із 02 лютого 2012 року звільнився за власним бажанням.

 

В справі  державний виконавець відділу державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції звернувся до суду із заявою про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України особи до повного виконання зобов’язань, пов’язаних з виконанням рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2013 року. Подання обґрунтоване тим, що на виконанні у вказаному відділі знаходиться виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа від 13 березня 2014 року Київського окружного адміністративного суд про стягнення. з особи на користь Державнго бюджету України в особі Вишгородське об’єднання Державної податкової інспекції Головного управління Мін доходів у Київській області 342 473 грн. 97 коп. Однак в добровільному порядку боржник рішення суду не виконує.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 10 липня 2014 року подання задоволено.

            Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 02 жовтня 2014 року ухвалу вишгородського районного суду Київської області від 10 липня 2014 року скасовано і передано питання на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суд першої інстанції при постановленні ухвали не з’ясував обставини, що мають значення для спору, розглянувши подання у відсутність державного виконавця. При повторному розгляді 11 листопада 2014 року в задоволенні поданні було відмовлено, оскільки державний виконавець не довів в судовому засіданні ухилення боржника від виконання рішення, в матеріалах подання відсутні будь-які докази щодо надання боржнику строку для добровільного виконання рішення, ухилення від виконання рішення.

 

 В справі державний виконавець відділу державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції (далі - ВДВС Вишгородського РУЮ) звернувся до суду із вказаним поданням, посилаючись на те, що в провадженні ВДВС Вишгородського РУЮ знаходиться виконавчий лист, виданий 27 березня 2012 року Вишгородським районним судом Київської області про стягнення з особина користь публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 663 841 грн. 73 коп. та судових витрат у розмірі 1 820 грн. Оскільки особастаном на 30 грудня 2013 року не вчинила жодних дій щодо виконання рішення суду, державний виконавець просив суд тимчасово обмежити її у праві виїзду за межі України до виконання своїх зобов’язань за кредитним договором.

  Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 14 квітня 2014 року ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 28 січня 2014 року скасовано і передано питання на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суд першої інстанції при постановленні ухвали не з’ясував фактичні обставини, що мають значення для спору. З матеріалів справи вбачається, що 03 січня 2013 року державним виконавцем ВДВС Вишгородського РУЮ було відкрито виконавче провадження за виконавчим листом, виданим 27 березня 2012 року Вишгородським районним судом Київської області про стягнення солідарно з осібна користь ПАТ КБ «Надра» заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 663 841 грн. 73 коп. та судових витрат у розмірі 1 820 грн. Задовольняючи подання про обмеження у праві виїзду за межі України особисуд першої інстанції в порушення вимог ст.ст.212-214 ЦПК України не з'ясував усі обставини необхідні для правильного вирішення справи, а саме, не з'ясував чи мало місце ухилення особивід виконання зобов'язань з моменту відкриття виконавчого провадження до звернення до суду з вказаним поданням, не перевірив наявність забезпечення кредитного договору. При повторному розгляді 06 травня 2014 року в задоволенні поданні було відмовлено, оскільки, в матеріалах подання відсутні докази, які б давали підстави вважати , що боржник може виїхати за кордон на постійне місце проживання не виконавши зобов’язань та доказів , які б свідчили, що особа ухиляється від виконання судового рішення – виконавцем суду не надано.

 

 В справі, головний державний виконавець відділу державної виконавчої служби Вишгородського РУЮ звернувся до суду з поданням та просив тимчасово обмежити право виїзду за межі України до виконання рішень судів без вилучення паспортного документу особи.

Подання обґрунтоване тим, що у відділі ДВС перебуває зведене виконавче провадження по виконанню шести виконавчих документів щодо стягнення з особи на користь юридичних осіб та держави коштів у розмірі 315 233 гр. 67 коп. При надходженні виконавчих документів виносилися постанови про відкриття виконавчих проваджень, які направлялися на адресу проживання боржника для самостійного виконання. Однак, боржник не з'являвся до виконавчої служби. Станом на 12.12.2013 року рішення судів боржником не виконані.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 22 квітня 2014 року ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 16 грудня 2013 року скасовано і передано питання на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки постановляючи ухвалу про задоволення подання, суд першої інстанції виходив з того, що особаухиляється від добровільного погашення заборгованості.

 

            В справі, головний державний виконавець відділу Державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції Київської області звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України особи, посилаючись на те, що у відділі ДВС Вишгородського РУЮ на примусовому виконанні знаходиться виконавчий документ - наказ Господарського суду Київської області від 28.12.2012 року за про стягнення коштів в розмірі 176 154 грн. з підприємства.

22.08.2013      року за запитом державного виконавця державним реєстратором було надано витяг, з якого зокрема вбачається, що засновником споживчого товариства є особа, якому було повідомлено про необхідність виконання рішення суду.

Ухвалою судді Вишгородського районного суду Київської області від 16 грудня 2013 року подання задоволено. Тимчасово обмежено особі право виїзду за межі України до виконання ним своїх зобов»язань по наказу Господарського суду Київської області від 28.12.2012 року.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 27 лютого 2014 року ухвалу судді Вишгородського районного суду Київської області від 16 грудня 2013 року - скасувати, передати подання головного державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції у Київській області про тимчасове обмеження Кравця Ігоря Вячеславовича у праві виїзду за межі України на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки подання головного державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції у Київській області про тимчасове обмеження особи у праві виїзду за межі України було розглянуто не в судовому засіданні за участю державного виконавця, як цього вимагає закон, а суддею одноособово, за відсутності державного виконавця, що є порушенням порядку, встановленого для вирішення даного питання.

При повторному розгляді 07 квітня 2014 року подання відділу Державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції у Київській області про тимчасове обмеження особизалишено без розгляду, оскільки, представник заявника подав письмову заяву про залишення подання без розгляду.

 

У переважній більшості справ, які надійшли до суду, щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, подання державних виконавців в порядку ст. 377-1 ЦПК вносились у зв'язку з невиконанням зобов'язань, покладених на боржника судовим рішенням.

Таким чином, судді Вишгородського районного суду Київської області в основному правильно розглядають подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, однак в зв’язку з обмеженням в часі (негайно) не завжди перевіряють обставини невиконання судових рішень боржником, а судові виконавці не доводять обґрунтування застосування такої міри до боржника, як тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.