Узагальнення судової практики розгляду Вишгородським районним судом Київської області кримінальних справ щодо легалізації (відмивання) коштів, здобутих злочинним шляхом за 2013-2015 роки
На виконання листа секретаря судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Київської області № 07-13/3/2016 від 08 лютого 2016 року щодо проведення узагальнення практики розгляду кримінальних справ за ст. ст. 209, 258 -5, 306 КК України та на виконання плану роботи Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на перше півріччя 2016 року щодо проведення узагальнення на тему: « Про судову практику у провадженнях щодо легалізації (відмивання) коштів, здобутих злочинним шляхом та фінансування тероризму (ст.ст. 209, 258-5, 306 КК України», Вишгородським районним судом Київської області проведено аналіз кримінальних справ (проваджень) за 2013-2015 роки.
Так, з показників статистичних звітів надходження та розгляду кримінальних справ (проваджень) за 2013-2015 роки (Форма 1-1) встановлено, що на розгляді суду перебувала лише одна кримінальна справа узагальнюючої категорії за ч. 3 ст. 209 КК України - № 1-55/2013.
Таблиця 1 – відповідно до КПК України 1960 року
|
Стаття Кримінального
Кодексу України
|
Надійшло
справ у
звітному
періоді
|
Розглянуто справ
|
|
усього
|
у тому числі з
|
|
Постановленням вироку
|
Поверненням на додаткове (досудове) розслідування
|
Закриттям провадження у справі
|
|
усього
|
у тому числі
|
|
виправдувального
|
обвинувального
|
|
209
|
за
2013
рік
|
1
|
1
|
1
|
1
|
-
|
-
|
-
|
Пунктом 39 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 14 жовтня 2014 року № 1702-VII визначено, що суспільно небезпечне діяння, яке передує легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, - діяння, за яке КК України передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або діяння, вчинене за межами України, якщо воно визнається суспільно небезпечним протиправним діянням, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, за кримінальним законом держави, де воно було вчинене, і є злочином за КК України, внаслідок вчинення якого незаконно одержані доходи.
Додатково, п. 1 роз’яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України від «Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом» 15 квітня 2005 року № 5 також визначено, що обов'язковою умовою, за якої настає відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів одержаних злочинним шляхом за ч. 1 ст. 209 КК України, є одержання таких доходів внаслідок вчинення визначеного у п.1 примітки до ст. 209 КК України суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів. За змістом п.1 примітки до ст.209 КК України суспільно небезпечним протиправним діянням, що передувало легалізації (відмиванню) доходів є діяння, яке згідно з КК України є злочином і за яке відповідною статтею чи частиною статті цього Кодексу передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не менше трьох років.
Згідно з вимогами ст. 323 КПК України 1960 року в основу вироку може бути покладено достовірні докази, досліджені в судовому засіданні. При постановленні вироку суд колегіально чи суддя одноособово за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинне № 1702-VIIн дати остаточну оцінку доказам із точки зору їх стосовності, допустимості, достовірності й достатності для вирішення питань, зазначених у ст. 324 КПК України 1960 року. При цьому усі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, слід тлумачити на користь підсудного. Коли зібрані у справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпано, суд зобов'язаний постановити виправдувальний вирок.
Так, вироком Вишгородського районного суду Київської області, у кримінальній справі № 1-55/2013, від 26 липня 2013 року ОСОБА 1 було визнано винним і призначено покарання за ч. 2 ст. 358 КК України – 1рік обмеження волі; за ч. 3 ст. 358 КК України 2 роки обмеження волі. На підставі ст. 70 КК України остаточне покарання ОСОБА 1 за сукупністю злочинів визначено шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим у вигляді 2 років обмеження волі, та на підставі ст. 49 КК України останнього звільнено від відбування призначеного покарання. За пред’явленим обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 365, ч.2, 3 ст. 209, ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 364 КК України підсудного виправдано за недоведеністю його участі у вчиненні вказаних злочинів. ОСОБА 2 визнано винною і призначено покарання: за ч. 2 ст. 358 КК України – 1 рік обмеження волі; за ч. 3 ст. 358 КК України – 1 рік 6 місяців обмеження волі. На підставі ст. 70 КК України остаточне покарання ОСОБА 2 за сукупністю злочинів визначено також шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим у вигляді 1 року 6місяців обмеження волі, з застосуванням ст. 49 КК України. Також, за вироком з підсудних ОСОБА 1 та ОСОБА 2 було стягнуто за проведення судово-почеркознавчих експертиз (вартістю 823 грн. 74 коп. та 735 грн. 48 коп., а всього 1 599 грн. 22 коп.) на користь Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУ МВС України в м. Києві по 779 грн. 61 коп. з кожного. Що стосується обвинувачення ОСОБА 1 за ч.3 ст. 209 КК України, то суд прийшов до висновку, що складу зазначеного злочину, в діяннях останнього немає, в зв’язку з вставлення судом, що підсудний у момент продажу земельних ділянок по довіреностям таке майно або право на нього за встановлених у справі обставин не придбавав, таке майно або право на нього йому не належало і він ним не володів. Під час укладання договору купівлі-продажу останній мав лише повноваження повіреного, які визначаються цивільно-правовими правовідносинами, а отримані державні акти поверталися власникам, які за власним волевиявленням, правомірно оформили доручення на продаж земельних ділянок від свого імені. За таких обставин суд встановив, що факт укладання ОСОБА 1 правомірних угод купівлі-продажу від імені власників земельних ділянок - членів СТ «Боровик», складів злочинів передбачених ч.4 ст. 190, ч.3 ст. 209 КК України не утворював.
Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 1 ст. 209 КК України, є спеціальна мета легалізації, тобто надання правомірного вигляду володінню, користуванню і розпорядженню предметами, зазначеними у цій статті, або приховування та маскування їх злочинного походження. Отримання грошових коштів шляхом шахрайства не свідчить про легалізацію доходів, одержаних злочинним шляхом, а свідчить про те що особа розпорядилась цими коштами на свій власний розсуд. Тому склад злочину, передбаченого ст. 209 КК України в діях осіб повинен визнаватися як відсутній. Крім того, суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 209 КК України характеризується прямим умислом, тобто усвідомлення особою суспільно-небезпечного характеру свого діяння та передбачення його суспільно небезпечних наслідків.
З урахуванням вказаних норм, ухвалою Апеляційного суду Київської області від 06 листопада 2013 року вирок суду першої інстанції в цій частині залишений без змін, а в частині виправдання ОСОБА 1 за ч. 4 ст.190 та ч. 2 ст. 364 КК України по епізоду вчинення шахрайських дій та зловживання службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки скасовано з направленням в вказаній частині кримінальної справи до Генеральної прокуратури України для організації додаткового розслідування. Причинами скасування в вказаній частині вироку слугувало не належне виконання органами досудового слідства вимог ст. 22 КПК України 1960 року.
З підстав неналежного аналізу співставлення наявних в справі доказів та додатково поданих, відсутності висновків про доведеність або недоведеність обвинувачення, кваліфікацію злочину, про міру покарання Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, на виконання вимог ст. 383 КПК України 1960 року, ухвалою від 23 вересня 2014 року - вирок Вишгородського районного суду Київської області від 26 липня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 06 листопада 2013 року щодо ОСОБА 2 залишено без зміни, а ухвалу Апеляційного суду Київської області від щодо ОСОБА 1, крім рішення про направлення справи на додаткове розслідування по епізоду вчинення шахрайських дій та зловживання службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки, скасували з направленням справи на новий апеляційний розгляд.
Пунктом 21. Постанови Пленуму Верховного Суду України від «Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом» 15 квітня 2005 року № 5 роз’яснено підстави, якщо при розгляді кримінальної справи за обвинуваченням особи у вчиненні злочину, склад якого передбачено в ст. 209 КК України буде встановлено, що кошти або інше майно одержані внаслідок вчинення предикатного діяння, вони підлягатимуть поверненню законному володільцю або зверненню в дохід держави з обґрунтуванням у вироку прийнятого рішення.
Однак, вироком та ухвалою в кримінальній справі № 1-55/2013 було не встановлено кому заподіяно шкоду в розмірі 8 868 412 грн. внаслідок отримання ОСОБА 1 75 державних актів на підставі незаконно отриманої довіреності від Новосілківської сільської ради, а будь-яких потерпілих від зазначених дій протягом розслідування в справі було не встановлено. В зв’язку з чим, та на виконання вимог ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгулу цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2014 року - Апеляційним судом Київської області від 12 листопада 2014 року вирок Вишгородського районного суду Київської області щодо ОСОБА 1 в частині виправдання за ч.4 ст. 190, ч.4 ст. 27, ч.3 ст. 365, ч.3 ст. 209, ч. 2, 3 ст. 358 КК України скасували і справу в цій частині направили Генеральному прокурору України для організації додаткового розслідування. Так з вказаної ухвали апеляційної інстанції вбачалася, що в судових засіданнях, як першої так і апеляційної інстанції встановлена неповнота досудового слідства, яку судом усунути неможливо, в зв’язку з чим та у відповідність до вимог ст. 374 КПК України (1960 року) вирок суду підлягав скасуванню, а справа поверненню на додаткове розслідування, в ході якого, судом апеляційної інстанції роз’яснювалось, що органами досудового слідства слід врахувати наведене у мотивувальній частині ухвали, перевірити взаємозв'язок обвинуваченого ОСОБА 1 з засновниками та працівниками ТОВ «Метос», громадянами - членами СТ «Боровик», службовими особами, які причетні до вирішення питання по приватизації земельних ділянок членами СТ «Боровик», оформлення і видачі державних актів на земельні ділянки, перевірити правомірність закриття кримінальних справ, вжиття всіх передбачених законом заходів до всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи та з наданням оцінки всім доказам в їх сукупності і в залежності від встановленого, прийняти законне рішення.
В ході проведення узагальнення та при здійсненні аналізу норм права встановлено, що кримінальні правопорушення передбачені ст.ст. 212, 212-1 КК України до вступу в закону силу Законну України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 14 жовтня 2014 року № 1702-VII було виключено з примітки 1 до ч. 1 ст. 209 КК України, однак після прийняття вищевказаного закону виникла необхідність в роз’ясненні ознак предмета відмивання доходів одержання злочинним шляхом судами вищих інстанцій.
Голова
Вишгородського районного суду
Київської області
Л.Ф. Войнаренко
Виконавець:
В.В. Ніколаєнко
_03_03.png)
