Узагальнення судової практики

   Узагальнення  практики реалізації норм визначених ч. 1 ст. 415 Кримінального процесуального кодексу України  за  2015 рік

На  виконання листа заступника голови Апеляційного суду Київської області № 07-13/1/2016 від 04 лютого 2016 року щодо проведення узагальнення практики реалізації норм визначених ч. 1 ст. 415 КПК України за 2015 рік,  та на виконання плану роботи Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ на перше півріччя 2016 року щодо проведення узагальнення на тему: « Про практику здійснення апеляційним судом процесуальних повноважень щодо призначення нового розгляду в суді першої інстанції», Вишгородським районним судом Київської області проведено аналіз скасованих та направлених на новий розгляд Апеляційним судом Київської області рішень в категорії кримінальних проваджень в період 2015 року.

Так, з показників автоматизованої системи документообігу суду  за 2015 рік встановлено, що апеляційною інстанцією скасовано 1 ухвалу з  призначенням нового розгляду  в суді першої інстанції та 4 вироки суду.                  

З роз’яснень пункту 22 Інформаційного  листа Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 листопада 2012 року № 10-1717/0/4-12 випливає, що суд апеляційної інстанції відповідно до ч. 1 ст. 415 КПК України має право скасувати вирок чи ухвалу суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції за наявності таких порушень: судове рішення ухвалено незаконним складом суду; судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого, крім випадків, передбачених ст. 381 КПК, або прокурора, крім випадків, коли його участь не є обов’язковою; судове провадження здійснено за відсутності захисника, коли його участь є обов’язковою; судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання; порушено правила підсудності; у матеріалах провадження відсутній журнал судового засідання або технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції. Крім цього, інформаційним листом встановлено, що КПК передбачає інші підстави, які тягнуть за собою призначення нового судового розгляду в суді першої інстанції:  в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які очевидно викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; судове рішення ухвалено чи підписано не тим складом суду, який здійснював судовий розгляд (пункти 2,3 ч. 1 ст. 415 КПК). Фіксування зазначених процесуальних порушень судом апеляційної інстанції повинно унеможливити їх, а тому відповідно до ч. 3 ст. 415 КПК висновки і мотиви, з яких скасовані судові рішення, є обов’язковими для суду першої інстанції при новому розгляді.

Додатково  пунктом 23 вказаного інформаційного листа роз’яснено, що суди повинні враховувати, що новий розгляд у суді першої інстанції відбувається відповідно до встановлених у КПК вимог щодо загальних положень судового розгляду у суді першої інстанції у разі скасування судом апеляційної інстанції вироку або ухвали про закриття кримінального провадження чи про застосування, відмову в застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру. При цьому новий розгляд у суді першої інстанції відбувається іншим складом суду незалежно від підстав, з яких судом апеляційної інстанції призначено новий розгляд.

Відповідно до ч. 2 ст. 416 КПК застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та посилення покарання можливі лише за умови, що вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника у зв’язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання. Скасування вироку (ухвали) у зв’язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або про більш суворе покарання не звільняє суд при новому судовому розгляді від обов’язку безпосередньо дослідити й оцінити всі докази, вивчити і взяти до уваги нові обставини, що не були відомі або враховані при розгляді в суді першої інстанції, і виконати для цього всі необхідні процесуальні дії, не обмежуючись тими, які йому було вказано зробити.

Так, ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 11 листопада 2015 року в задоволенні клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності засудженого за ч. 1 ст. 286 КК України на підставі ст. 46 КК України - відмовлено. При вирішенні даного питання суд першої інстанції керувався  ст.ст. 285-288, 314, 372 КПК України, а висновок про відмову в задоволені вказаного клопотання мотивувався  на підставі не встановлення на досудовому слідстві виду і розміру шкоди завданої потерпілій у відповідному еквіваленті грошової суми, якщо відповідна шкода їй була завдана. Разом з тим витрати закладу охорони здоров’я, які той поніс у зв’язку з лікуванням потерпілої, та які підлягають відшкодуванню винною особою згідно вимог ст. 1206 ЦК України по справі, на думку суду були не встановлені. Додатково в ухвалі зазначалось, що саме тільки посилання на примирення потерпілої з засудженим, відсутність претензій до нього і відшкодування засудженим завданої їй шкоди, без визначення її виду та розміру, вказаним вимогам Закону не відповідали і достатньою підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності згідно вимог ст. 46 КК України були невстановлені. Щодо посилання на обставини зазначені в клопотанні, то суд вважав останні  недостатньо визначеними, які можуть бути розтлумачені розширено, що суперечить принципу правової визначеності, як складової забезпечення права особи на справедливий суд в розумінні вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположні свободи (провадження № 363/4410/15-к). Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 22 грудня 2015 року вищевказане рішення суду було скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції з підстав не зазначення в ухвалі всіх потерпілих  в кримінальному провадженні, а лише послання на те, що існують інші особи, яким даним кримінальним правопорушенням заподіяна шкода, та неналежне посилання при відмові у задоволені клопотання на не встановлений розмір витрат, які поніс заклад охорони здоров’я у зв’язку з лікуванням потерпілої (провадження в АСКО № 11-кп/780/1502/15 ).

Після повернення на новий розгляд в суд першої інстанції ухвал, вироків скасованих апеляційною інстанцією, подальший рух кримінальних проваджень здійснювався у відповідність до ст. 416 КПК України з дотриманням вказівок щодо реєстрації та проведення авторозподілу проваджень у відповідність  до  Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від № 30 від 26 листопада 2010 року та пункту 2.20. Інструкції з діловодства № 173 від 17 грудня 2013 року.

Виходячи з вказаних норм Закону, у кримінальному провадженні № 363/4410/15-к було здійснено повторний авторозподіл клопотання та ухвалою суду від 03 лютого 2016 року кримінальне провадження  відносно засудженого за ч.1 ст.286 КК України -  закрито зі звільненням останнього  від кримінальної відповідальності на підставі примиренням з потерпілою. При розгляді даного клопотання суд керувався вимогами п. 1 ч. 2 ст. 284, ч.3 ст. 288 та  п. 2 ч. 3 ст. 314 КПК України.

Пунктом 7 Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику постановлення судами вироків (постанов) при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку» № 1 від 15 травня 2006  року встановлено зокрема, що при порушені вимог обсягу дослідження доказів судом першої інстанції, апеляційний суд не в праві постановлювати свій вирок, а повинен за наявності для  того підстав скасувати вирок суду першої інстанції у зв’язку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону та направити справу до цього суду на новий судовий розгляд.

Згідно з вимогами ст.ст. 337, 404 КПК України судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акта, а апеляційний розгляд проводиться в межах апеляційної скарги. При перегляді рішень суду першої інстанції апеляційна інстанція керується, зокрема вимогами ст. 412 КПК України з огляду на положення ст. 415 КПК України.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 02 вересня 2016 року (кримінальне провадження в АСКО № 11-кп/780/956/15) вирок Вишгородського районного суду, яким обвинуваченого за ч. 1 ст. 115 КК України було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення та призначено покарання у виді 13 років позбавлення волі, з частковим задоволенням  цивільних позовів потерпілих  в рахунок відшкодування моральної шкоди, що становила по 100 000  гривень - скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції зі стадії підготовчого засідання. Так, при скасуванні зазначеного вироку суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції встановила обставини, щодо залишення судом  поза увагою положення ч. 1 ст. 337 КПК України, п. 5 ч. 2 ст 291 КПК України, а саме призначення до розгляду кримінального провадження та його розгляд за відсутності висунутого обвинувачення прокурором підозрюваному. Додатково в ухвалі зазначалось, що в обвинувальному акті незначилась форма вини обвинуваченого. Крім того, колегією суддів Апеляційного суду Київської області було встановлено, що ні органом досудового слідства, ні судом не було встановлено мотив кримінального правопорушення про що також не зазначалось в сформульованому обвинуваченні. На виконання 416 КПК України новим складом суду ухвалено вирок від 10 лютого 2016 року, яким  обвинуваченого визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого  ч.1 ст. 115 КК України та призначено йому покарання у вигляді 12 років позбавлення волі. Строк відбування покарання судом визначено рахувати з часу затримання обвинуваченим, а саме з 30 червня 2014 року, з урахуванням вимог ч.5 ст.72 КК України, та стягнуто з обвинуваченого по 100 000 гривень моральної шкоди на користь потерпілих з частковим задоволенням  цивільних позовів останніх (кримінальне провадження № 363/4965/15-к).

Пунктом 5 частини 2 статті  291 КПК України встановлено, що обвинувальний акт повинен містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону та статті закону про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

За не відповідність обвинувального акту вказаним вимогам Закону вирок суду від 01 жовтня 2015 року, яким обвинуваченого за  ч. 1 ст. 366 КК України визнано невинуватим і виправдано в зв’язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення скасовано та повернуто на новий розгляд в іншому складі суду зі стадії підготовчого судового засідання. Так, колегією суддів Апеляційного суду Київської області ухвалою від 09  грудня 2015 року було встановлено відсутність формулювання обвинувачення відповідно до положень закону (кримінальне провадження № 363/4882/14-к – в АСКО №11 кп/780/1393/15).

Пунктом  23 Постанови Пленуму Верховного України від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» визначено, що  коли особа, щодо якої було застосовано звільнення за ч. 1 ст. 70 КК України, вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин (кримінальне правопорушення), за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно.

Так, вирок суду від 28 вересня 2015 року, за яким обвинуваченого визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України та призначено покарання у виді 10 років позбавлення волі з застосуванням ч.4 ст.70 КК України, за якою сукупність кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим покаранням, з врахуванням призначеного вироком Вишгородського районного суду Київської області від 02 липня 2015 року за ч. 1 ст. 186 КК України покарання у виді 1 року позбавлення волі, остаточно призначено обвинуваченому покарання у виді 10 років позбавлення волі (кримінальне провадження № 363/4008/15-к)  –скасовано ухвалою апеляційної інстанції від 10 грудня 2015 року з призначенням  нового розгляду у суді першої інстанції. Причиною скасування слугувало викладення в мотивувальній частині вироку не формулювання обвинувачення, яке суд визнав доведеним, а лише зазначення у чому органом досудового слідства обвинувачується особа, що кримінальне правопорушення (провадження в АСКО № 11-кп/780/1396/15 ).

Також аналізом встановлено, що вироком суду від 13 листопада 2014 року, кримінальне провадження № 363/3869/14-к, обвинуваченого визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.  1 ст.  115 КК України, за якою призначено останньому покарання у виді позбавлення волі строком на десять років. Пред’явлений цивільний позов потерпілого про відшкодування матеріальної шкоди судом задоволено в повному обсязі, а про відшкодування моральної - задовольнити частково. В результаті чого, з обвинуваченого на користь цивільного позивача, за вироком, до стягнення підлягали матеріальні збитки у розмірі 16 394,00 грн. та моральна шкоди у розмірі 200 000,00 грн. При здійсненні аналізу вказаного кримінального провадження встановлено, що призначаючи покарання обвинуваченому колегія суддів керувалась вимогами ст.ст. 50, 65 КК України, враховувала ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно із ст. 12  КК України є особливо тяжким, дані про особу винного, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебував, за місцем тимчасового проживання характеризується посередньо та обставин. Також,  колегією суддів не були встановлені обставини, що пом’якшували б покарання обвинуваченого. У відповідність ст. 393 КПК України та в порядку ст. 395 КПК України обвинуваченим та його захисником було подана апеляційну скаргу на вирок суду першої інстанції від 13 листопада 2014 року. Переглядаючи, який колегія суддів Апеляційного суду Київської області прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції про доведеність вини обвинуваченого у вчиненні умисного вбивства ґрунтувалась на зібраних у справі доказах, які всебічно, повно та об'єктивно були перевірені в судовому засіданні і яким суд першої інстанції дав належну юридичну оцінку. Додатково, в ухвалі 17 лютого 2015 року колегію суддів Апеляційного суду Київської області зазначалось, що суд першої інстанції відповідно до встановлених фактичних обставин кримінального провадження дії обвинуваченого правильно кваліфікував за ч. 1 ст. 115 КК України, а тому доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого щодо перекваліфікації дій її підзахисного були безпідставними. Додатково, колегія суддів вважала доводи апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника в частині невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи необґрунтованими. Такі висновки підтверджувались наявними в матеріалах справи доказами, дослідженими під час судового розгляду, в зв’язку з чим вирок Вишгородського районного суду Київської області від 13 листопада 2014 року, яким обвинуваченого визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, залишено без змін. У відповідність до ст. 426 КПК України захисником обвинуваченого було подано касаційну скаргу на вирок Вишгородського районного суду Київської області від 13 листопада 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від  17 лютого 2015 року, у вищевказаному кримінальному провадженні. Розглядаючи яку, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що остання підлягає частковому задоволенню, на підставах вимог процесуального закону та судової практики не дотриманих колегією суддів Апеляційного суду Київської області. Так, в ухвалі від 17 листопада 2015 року колегією суддів Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначалось, що апеляційний суд усупереч ч. 2 ст. 433 КПК України не перевірив з урахуванням правових позицій Верховного Суду України (постанови від 15 травня 2014 року № 5-12кс14 та від 27 листопада 2014 року № 5 34кс14), чи не знаходився обвинувачений в момент вчинення кримінального правопорушення у стані оборони, межі якої він перевищив. В зв’язку з чим, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 17 лютого 2015 року щодо обвинуваченого колегією суддів касаційної інстанції скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції, в результаті чого ухвалою Апеляційного суду Київської області від 08 лютого 2016 року вирок Вишгородського районного суду Київської області від 13 листопада 2014 року скасували та у відповідність до ч. 1 ст. 415 КПК України призначили у даному кримінальному провадженні новий розгляд в суді першої інстанції зі стадії підготовчого судового засідання. В зазначеній ухвалі судом зазначалось, що з аналізу змісту обвинувального акту у кримінальному провадженні вбачалося, що при складанні його прокурором не було дотримано вимог п.5 ч. 2 ст. 291 КПК України, оскільки направлений прокурором обвинувальний акт не містив у собі належним чином сформульованого обвинувачення та містив лише фактичні обставини, які встановлені слідчим під час досудового розслідування (вказівку на підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України), а також правову кваліфікацію його дій (провадження в АСКО № 11 кп/780/41/16).

Аналізуючи вищевикладене узагальнення практики реалізації норм визначених ч. 1 ст. 415 КПК України встановлено, що неконкретність обвинувачення завжди визнавалось таким істотним порушенням вимог кримінального процесу, яке перешкоджало суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Дану норму закріплено в ч.1 ст. 412 КПК, однак остання потребує кореспондування  в  ст. 415 КПК України, з урахуванням рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Матточча проти Італії» від 07 березня та 04 липня 2000 року.

Голова

Вишгородського районного суду

Київської області                                              /підпис/             Л.Ф. Войнаренко

Виконавець:

В.В.Ніколаєнко