Узагальнення практики розгляду Вишгородським районним судом Київської області спорів про стягнення аліментів за 2015 рік та перше півріччя 2016 року
На виконання листа секретаря судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Київської області № 07-13/29/2016 від 16 вересня 2016 року, щодо проведення узагальнення практики розгляду судами Київської області спорів про стягнення аліментів за 2015 рік – перше півріччя 2016 року та висвітлення проблемних та спірних питань, Вишгородським районним судом Київської області проведено узагальнення вказаної категорії спорів.
Так, з аналізу ухвал про відкриття провадження вбачається, що суд перевіряв відповідність позовних заяв вимогам ст.ст. 119, 120 ЦПК України в частині форми та змісту, дотримання правил про підсудність, передбачених ст.109 ЦПК України. У відповідність до ч.1 ст.122 ЦПК України суд відкривав провадження у цивільних справах не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому ЦПК України. Додатково при вирішенні питань про відкриття провадження суд, з’ясовував наявність підстав для залишення заяви без руху, повернення заяви або для відмови у відкритті провадження, а після перевірки всіх вказаних вимог та не виявлення порушення останніх, відкривав провадження у справі. Також, з аналізу ухвал суду про відкриття провадження у справі в період з 2015 року по перше півріччя 2016 року встановлено, що суд призначав справи узагальнюючої категорії до розгляду без проведення попереднього судового засідання.
Розглядаючи спори про стягнення аліментів на неповнолітню дитину суд враховував зокрема ст. 180 СК України, за якою батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття та ст. 183 СК України передбачено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
З аналізу статистичних даних надходження та розгляду спорів про стягнення аліментів на неповнолітню дитину встановлено показник розгляду в даній категорії спорів в порівнянні з загальним показником спорів про стягнення аліментів, що склав в 2015 році – 92 %, а в першому півріччі 2016 року – 94 %.
У разі відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той з них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України, аліменти на дитину присуджуються в частці від доходу її матері, батька або в твердій грошовій сумі і виплачуються щомісячно.
Так, аналізуючи рішення про стягнення аліментів на неповнолітню дитину виявлено, що суд враховував зокрема наявність на утримуванні відповідача інших неповнолітніх дітей та непрацездатних батьків, надання добровільно матеріальної допомоги дитині, дохід відповідача та його види. При постановлені рішення суд стягував з відповідачів часту від його доходу, але не менш 30 % від прожиткового мінімуму встановленого для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, з застосуванням ст. 367 ЦПК України – допущення негайного виконання рішення у межах сплати платежу за один місяць. Аналізуючи рішення прийнятті в узагальнюючий період також встановлено, що визначаючи розмір частки від доходу суд керувався зокрема, наступними умовами - на одну дитину припадало до стягнення одна четверта частина від доходу, на двох дітей - одна третя частина, тобто по одній шостій на кожну дитину, на трьох і більше дітей - половина від усіх доходів відповідача, на розмір частки ж, також впливали вищевикладені обставини. Додатково, узагальненням виявлено неодноразові випадки стягнення аліментів на неповнолітніх дітей в твердій грошовій сумі (розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, підлягав індексації відповідно до закону).
Наприклад, рішенням від 09 лютого 2016 року, в справі № 363/4905/15-ц, суд позов задовольнив частково, стягнувши з відповідача аліменти у твердій грошовій сумі на користь позивача на утримання сина в розмірі 800 грн. щомісячно, починаючи з дати подачі позову до суду до повноліття дитини. Також, відповідно до ст. 367 ЦПК України суд допустив рішення до негайного виконання у межах сплати платежу за один місяць, в задоволені іншої частини позовних вимог було відмовлено (позивач просила стягнути з відповідача на утримання дитини 1500 грн.). Постановляючи дане рішення суд керувався ч. 1 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України за № 789-XII від 27 лютого 1991 року, ч.2 ст. 182 СК України, ст. 7 Закону України « Про Державний бюджет на 2016 рік» від 25 грудня 2015 року та п. 17 Постановою Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів". Тож при частковому задоволені позовних вимог та визначенні розміру аліментів судом не вбачається перешкод для стягнення аліментів у твердій грошовій сумі, тому з відповідача на користь позивача підлягало стягнення на утримання дитини аліменти в розмірі 800 грн., оскільки ця сума на думку суду відповідала вимогам ч.2 ст. 182 СК України і не була меншою 30% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Переглядаючи вказане рішення, колегія суддів апеляційної інстанції від 31 березня 2016 року - рішення Вишгородського районного суду Київської області від 09 лютого 2016 року залишила без змін. Так, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку задовольняючи позов частково, оскільки на утриманні позивачки перебував малолітній син, який проживав разом з нею, відповідач був батьком її сина, однак відповідач не надавав матеріальної допомоги на утримання сина, у зв'язку з цим суд вважав, що позивач мав право на утримання аліментів на неповнолітню дитину в розмірі 800 грн., оскільки ця сума відповідала вимогам ч.2 ст. 182 СК України і не була меншою 30 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Статтею 84 СК України, передбачено, що дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка – батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.
Аналізуючи вказані спори встановлено, що вимоги про стягнення котів з відповідача на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років заявлялися позивачами разом з вимогами щодо стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, справ з окремо виділеною вимогою у відповідність ст. 84 СК України узагальненням ж не виявлено.
В 2015 році показник розгляду в даній категорії спорів в порівнянні з загальним показником в спорах про стягнення аліментів склав 10 %, а в першому півріччі 2016 року – 17 %. Додатково встановлено, що в 2015 році задоволенню підлягало 15 % спорів, а в 2016 році – 73%.
Розглядаючи спори узагальнюючої категорії в частині стягнення коштів на утримання дружини суд виходив зокрема, з ст. 75 та ст. 84 СК України.
Наприклад, у справі № 363/2659/15-ц, рішенням суду від 02 листопада 2015 року задоволено позов та постановлено стягувати щомісячно на користь позивача на утримання дитини аліменти в розмірі 1000 грн., але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дати подачі позову до повноліття дитини, та стягнуто щомісячно на утримання позивача 500 грн., починаючи з дати подачі позову до досягнення дитиною трирічного віку. В задоволенні зустрічного позову ж про виключення відомостей про особу, як батька з актового запису про народження дитини – відмолено. Переглядаючи дане рішення колегія суддів апеляційної інстанції, ухвалою від 23 грудня 2015 року, дійшла висновку, що ухвалюючи рішення про задоволення позову, і про відмову у зустрічному позові суд першої інстанції керувався загальними засадами справедливості цивільного судочинства й необхідністю захисту інтересів малолітньої дитини, виходив із солідарного обов’язку батьків утримувати дитину, врахував матеріальне становище сторін, в зв’язку на підставі чого з висновками, викладеними у рішенні суду першої інстанції колегія суддів погодилася, оскільки вони ґрунтувалися на матеріалах справи та вимогах закону.
Додатково, аналізом рішень суду в частині вимог позивачів щодо їх утримання до досягнення дитиною трьох років, встановлено, що такі вимоги здебільшого підлягали частковому задоволенню, з урахуванням можливості щомісячної виплати платником тієї чи іншої грошової суми.
Пунктом 20 Постановою Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" роз’яснено, що обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. Відповідно до ч. 3 ст. 199 СК право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів мають самі дочка, син, які продовжують навчатися, а також той із батьків, з яким вони проживають. У разі заявлення позову одним із батьків суд може залучити до участі у справі (якщо залежно від її обставин визнає необхідним) повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися і на користь яких у зв'язку з цим стягуються аліменти.
Даним узагальненням встановлено, що в порівнянні з надходженням та розглядом справ, щодо стягнення аліментів – вимоги про стягнення за ч. 1 ст. 199 СК України складали 2015 році лише 8 %, а в першому півріччя 2016 – 5 %, від загальної кількості надходження та розгляду такої категорії спорів. Такі позови подавалися лише матерями, а не повнолітніми особами (дочкою, сином) в силу ч. 3 ст. 199 СК України.
Розглядаючи вимоги, щодо стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчатись суд враховував зокрема, що обов’язок по утриманню повнолітньої дочки (сина) покладається на обох батьків, враховував вік, працездатність особи (дитини), форму навчання (денна чи заочна), можливість позивача (матері, батька) утримувати (дочку, сина), що продовжує навчатись та доходи обох батьків. При постановленні рішень в даній категорії спорів суд також керувався Постановою Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», ст. ст. 180,181,199,200 СК України та ст.ст.3, 10, 11, 256, 257, 258, 259 ЦПК України.
Наприклад, рішенням суду від 19 лютого 2016 року позов задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти на утримання доньки, у розмірі 400 грн., на період навчання, але не більше ніж до досягнення останньою двадцяти трьох років, щомісячно, починаючи з дати звернення до суду. Суд постановляючи рішення, враховував, що обов’язок по утриманню повнолітньої дочки (сина) покладається на обох батьків, Донька була повнолітньою працездатною особою, однак, навчання на денній формі позбавляло її можливості матеріально забезпечувати себе, позивач була також не в змозі у повному обсязі утримувати дочку, у той же відповідач був дієздатним, на утриманні інших неповнолітніх дітей та непрацездатних батьків на мав, але отримував мінімальні доходи, мав ряд захворювань, у зв’язку із чим суд вважав, що він може надавати матеріальну допомогу позивачу, на утримання дочки, яка продовжує навчання у учбовому закладі, однак, не в тому розмірі, в якому просила позивач у позові (справа № 363/154/16-ц).
В узагальнюючий період також виявлено лише один позов щодо утримання непрацездатних батьків.
Так, пунктом 21 Постановою Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" роз'яснено судам, що обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (ст. 202 СК України) не є абсолютним. У зв'язку з цим суд на вимогу дочки, сина, до яких пред'явлено позов про стягнення аліментів, зобов'язаний перевірити їхні доводи про ухилення батьків від виконання своїх обов'язків щодо них (ст. 204 СК України).
Згідно з ч. 2 ст. 205 СК України при визначенні розміру аліментів на непрацездатних батьків необхідно враховувати можливість отримання ними матеріальної допомоги від інших дітей, до яких не пред'явлено позову про стягнення аліментів, а також від дружини, чоловіка та своїх батьків.
З урахуванням вказаних роз’яснень, рішенням суду від 17 вересня 2015 року відмовлено в задоволені позову про стягнення аліментів га утримання непрацездатного батька. При вирішенні даного спору суд враховував, що вказане право батьків, якому кореспондує обов'язок повнолітніх дітей, виникає за наявності одночасно двох умов: не лише непрацездатності батьків, але й наявності у них потреби у матеріальній допомозі, і не залежить від майнового стану повнолітніх дочки, сина. Звільнення від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах могло бути тоді, коли було б встановлено, що батько ухилявся від виконання своїх батьківських обов'язків. Додатково, з аналізу рішення вбачалось, що доведення потреби в матеріальній допомозі являється процесуальним обов'язком саме позивача. Потреба у матеріальній допомозі означає недостатність коштів, необхідних для підтримання нормальної життєдіяльності особи, а тому потреба в матеріальній допомозі має визначатися відповідно до встановленого законом прожиткового мінімуму. Критерії ж, визначення потреби у наданні матеріальної допомоги передбачені у ч. 4 ст. 75 СК Кураїни, відповідно до якої один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом. Суд також виходив з ст. 7 Закону України від 28 грудня 2014 року «Про Державний бюджет України на 2015 рік», за яким 01 січня 2015 року розмір прожиткового мінімуму на одну особу становив 1176 грн., для непрацездатних осіб з 01 січня 2015 року становив 949 грн., з вересня 2015 року – 1074 грн. Розмір пенсії, яку отримував позивач становила, станом на 01 травня 2015 року, - 2 551,56 грн., а отже, на думку суду, розмір пенсії був значно вищим, ніж показник прожиткового мінімуму у країні. Твердження позивача, що він потребував постійного лікування та був не в змозі себе забезпечити побутовими предметами першої необхідності також були необґрунтованими та недоведеними в силу ст. 58 ЦПК України належними та допустимими доказами (справа № 363/2399/15-ц).
Аналізуючи вищевикладене в узагальненні, з урахуванням всіх позовних заяв про стягнення аліментів, які підлягали розгляду в період з 2015 року по перше півріччя 2016 року виявлено, що рішення суду в межах сплати платежу за один місяць, в силу ст. 367 ЦПК України, підлягали негайному виконанню. Також, у відповідність до ст. 88 ЦПК України з відповідачів підлягав стягненню судовий збір на користь держави.
В узагальнюючий період також виявлено випадки залишення позовних заяв без розгляду та закриття провадження у справах (див. таблиці № 1,2). Так, залишення позовів про стягнення аліментів без розгляду судом здебільшого відбувалось на виконання вимог п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України (в 2015 році 80 % спорів, в першому півріччя 2016 – 67 %), а залишення позовів без розгляду у відповідність до ч.1 п.3 ст.207 ЦПК України в 2015 році в – 20 % спорів, а в першому півріччя 2016 року в 33 %. Щодо закриття провадження у справах, то всі ухвали постановлялись за заявами позивачів про відмову від позову на виконання вимог п. 3 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.
Аналіз даної категорії справ свідчить про те, що рішення суду першої інстанції про стягнення аліментів рідко оскаржувались в апеляційному порядку (в 2015 році у 6 % справ, а в першому півріччя 2016 року в 8 %), ще рідше скасовувались судами вищих інстанцій. Так, скасуванню підлягали лише рішення суду за 2015 рік щодо зменшення розміру аліментів у справі № 363/3582/14-ц та стягнення заборгованості по аліментах у справі № 363/4296/14-ц. При цьому є також випадок скасування рішення суду від 16 січня 2015 року, у справі № 363/5466/14-ц. Так, при постановлені рішення щодо стягнення аліментів на неповнолітню дитину судом було не враховано, що позивач не надав беззаперечних доказів про те, що лише позивач матеріально утримував сина та проживав з ним.
Отже, слід зазначити, що суд в основному давав правильну правову оцінку встановленим обставинам справи, постановляв законні і обгрунтовані рішення по справам за позовами про стягнення аліментів.
Додатково, аналізом рішень у спорах про стягнення аліментів виявлено, що постановляючи рішення суд керувався Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України за № 789-XII від 27 лютого 1991 року, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», Законом України « Про Державний бюджет на 2016 рік» та відповідними нормами СК, ЦК та ЦПК України.
В.о. голови
Вишгородського районного суду
Київської області І.Ю. Котлярова
Виконавець:
помічник голови суду В.В.Ніколаєнко
_03_03.png)
