практика причин повернення прокурору обвинувальних актів Вишгородським районним судом Київської області та причин скасування Апеляційним судом Київської області ухвал про таке повернення в період з 01.01.2016 року по 01.11.2016 року

Узагальнення практики причин повернення прокурору обвинувальних актів Вишгородським районним судом Київської області та причин скасування Апеляційним судом Київської області ухвал про таке повернення  в період  з 01.01.2016 року по 01.11.2016 року

Дане узагальнення проведено з урахуванням листа заступника голови Апеляційного суду Київської області,  Вих. № 07-13/37/16 від 08.11.2016 року, та з метою виявлення статистики не відповідності поданих обвинувальних актів вимогам ст. 291 КПК України.

З показників статистичного звіту (форма 1-1) випливає, що в період з 01.01.2016 року по 01.11.2016 року судом повернуто 49 обвинувальних актів ( з урахуванням надходження – 206 та розгляду - 175 за узагальнюючий період).

Так, аналізуючи ухвали про повернення обвинувальних актів прокурору виявлено й найчастіші причини такого повернення  - не відповідність формулювання обвинувачення вимогам КПК України та виклад фактичних обставин, які не могли одночасно вважатись і підміняти собою формулювання обвинувачення.

Узагальнюючи практику повернення судом обвинувальних актів прокурору виявлено, що суд при постановленні таких ухвал керувався Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», практикою ЄСПЛ, зокрема рішеннями ЄСПЛ у справах «Даллос проти Угорщини», «Пелісьє та Сассі проти Франції», «Даллос проти Угорщини», «Абрамян проти Росії», «Камасінскі проти Австрії», «Пелісьє та Сассі проти Франції», «Матточіа проти Італії» та «І.Н. та інші проти Австрії». Додатково виявлено й, застосування судом Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод».

Пункт 5 частини 2 статті 291 КПК України передбачає, що обвинувальний акт повинен містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Разом з тим, згідно вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні обов’язковому доказуванню підлягають: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження.

З аналізу вказаних норми вбачається, що обвинувальний акт повинен містити три складових у розумінні п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України.

За результатами попереднього розгляду кримінального провадження судом може прийматися таке процесуальне рішення, як повернення обвинувального акту прокурору про, що суд повинен постановити відповідну ухвалу.

Враховуючи викладені вимоги Закону, узагальненням виявлено випадки повернення обвинувальних актів прокурору з підстав розбіжностей зазначення адреси проживання обвинуваченого чи потерпілого в обвинувального акту з матеріалами кримінального провадження та подальшою без результативністю вжитих судом заходів щодо їх виклику до суду (кримінальні провадження № 363/1360/15-к, № 363/4969/15-, № 363/2409/16-к).

Наприклад, ухвалою суд від 14.07.2016 року повернуто обвинувальний акт у кримінальному провадженню №12014100080009143 відносно Особи 1, який обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України. Так, у наданому до суду обвинувальному акті зазначалось, що обвинувачений був зареєстрований та мешкав за певною адресою, в той же час, із матеріалів вбачалося, що він за вказаною адресою не проживав, з приводу чого було надано рапорти працівниками поліції, а обвинувачений постійно знаходився в іншому районі. З ухвали вбачається й, що раніше, судом приймались заходи щодо виклику обвинуваченого, а саме застосовувався неодноразово привод, останнього та оголошення в розшук, але з 2015 року вжиті заходи будь-яких результатів не дали. Також судом неодноразово приймались заходи щодо виклику потерпілого, зокрема надсилались поштові повідомлення, згідно яких потерпілий за вказаною в обвинувальному акті адресою не мешкав. Судом, 16.11.2015 року було надіслано й відповідний запит до відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в м. Києві, з метою встановлення місця реєстрації потерпілого, однак згідно наданої відповіді від 09.12.2015 року  потерпілий зареєстрованим не значився.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 КПК України прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Так, згідно ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт серед іншого повинен містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) Закону про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення, розмір шкоди завданої кримінальним правопорушенням.

Разом з тим, вимогами ст. 242 КПК України передбачено, що слідчий або прокурор зобов’язаний звернутися до експерта для проведення експертизи щодо визначення розміру матеріальних збитків заподіяних кримінальним правопорушенням.

 Аналізуючи норми ст.ст. 91, 92, 242, 291 КПК України в системному зв’язку, можна дійти висновку, що розмір матеріальної шкоди завданої кримінальним правопорушенням може бути встановлений, а відтак і викладений як такий в обвинувальному акті, тільки з дотриманням вимог ст. 242 КПК України. Так, даним узагальненням виявлено не відповідність поданим до суду обвинувальних актів імперативним вимогам вказаних норм, зокрема визначення розміру шкоди всупереч викладеного (кримінальне провадження № 363/4384/15-к, № 363/3037/16-к, № 363/97/14-к, № 363/2462/16-к, № 363/2436/16-к ).

Наприклад, ухвалою суду від 12.10.2016 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12014110150002021 щодо Особи 1 за ч. 2 і ч. 3 ст. 185 КК України повернуто прокурору. Даною ухвалою суд дійшов висновку зокрема, про не встановлення розміру завданої матеріальної шкоди стороною обвинувачення всупереч вимог ч. 2 ст. 242 КПК України на підставі експертного висновку, в зв’язку з чим зазначене порушувало гарантовані законом процесуальні права обвинуваченого, у тому числі право на захист.  Крім того за обвинувальним актом від 16.10.2015 року в обвинуваченні не було викладено, чи мав можливість Особа 1 після викрадення майна розпорядитися ним, а якщо кримінальне провадження було закінченим, то яким чином він розпорядився викраденим. Разом з тим, суд дійшов до висновку, що  всупереч вимог ст.ст. 109, 111, 283, 290, 291 КПК України реєстр матеріалів досудового розслідування за обвинувальним актом від 29.09.2015 року не містив часу проведення ряду процесуальних дій, а реєстр за обвинувальним актом від 16.10.2015 року повідомлення про завершення досудового розслідування та надання доступу до його матеріалів у розумінні вказаних вимог Закону.

Інший приклад, ухвалою суду від 22.08.2016 року обвинувальний акт в кримінальному провадженні № 12016110150000079  щодо Особи 1 та Особи 2, за ч. 3 ст.185 КК України повернуто прокурору з підстав  не звернення слідчим до експерта для проведення експертизи, щодо визначення розміру матеріальних збитків, спричинених потерпілій по даному кримінальному провадженні, що виявив суд з реєстру матеріалів досудового розслідування.

Формулювання обвинувачення повинно складатися з обставин, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету його вчинення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості кримінального правопорушення тощо. Щодо правової кваліфікації дій особи  то - обвинувальний акт повинен містити не тільки посилання на окрему статтю і частину цієї статті кримінального Закону, а й точне формулювання у тому числі і об'єктивної сторони та кваліфікуючих ознак конкретного кримінального правопорушення. Так, враховуючи вказане роз’яснення при проведені узагальнення виявлено випадки не відповідності або не конкретності формулювання обвинувачення, а в деяких випадках й правової кваліфікації, в розумінні КПК України та  практики ЄСПЛ (кримінальні провадження № 363/1183/16-к, № 363/4967/15-к, № 363/3227/16-к, № 363/5352/15-к, № 363/778/16-к, № 363/1163/16-к, № 363/3058/16-к, № 363/920/15-к, № 363/407/16-к, № 363/4882/14-к, № 363/3596/15-к, № 363/2877/15-к, № 363/2388/16-к, № 363/2528/16-к, № 363/1723/16-к, № 363/2316-к, № 363/2435/16-к, № 363/3273/16-к, № 363/1576/16-к, № 363/5263/15-к, № 363/2475/15-к, № 363/2874/16-к, № 363/927/14-к, № 363/4744/15-к, № 363/22/16-к, № 363/1666/16-к, № 363/3276/16-к, № 363/2724/16-к, № 363/2441/16-к, № 363/1888/16-к, № 363/10/16-к, № 363/2472/15-к, № 363/2386/16-к). Додатково, прослідковуються випадки дублювання в обвинувальному акті повідомлення про підозру.

25.05.2016 року ухвалою суду обвинувальний акт в кримінальному провадженні № 12016110150000096 щодо Особи 1 за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України повернуто прокурору.  Так, формулювання обвинувачення в цій справі не було конкретним та містило взаємовиключні твердження про обставини пригоди. Зокрема вказувалось, що Особа 1 викрав тримач мобільного телефону «Універсальний» вартістю 529 грн., а після чого намагався викрасти автомобільну магнітолу «JVC» вартістю 700 грн. За такого викладу обставин суд дійшов висновку, що обвинувачення містило твердження про закінчений склад кримінального правопорушення – крадіжки тримача мобільного телефону з одного боку, в той час як особа обвинувачувалась у незакінченому замаху на крадіжку. У цьому зв’язку в обвинуваченні також йшлося про те, що обвинувачений виконав всі дії, які вважав необхідними для доведення кримінального злочину до кінця, а це згідно ч. 2 ст. 15 КК України був саме закінчений замах на вчинення кримінального правопорушення. Всупереч цьому Особа 1 обвинувачувався у незакінченому замаху на крадіжку. А отже, за висновками суду, правова кваліфікація кримінального правопорушення не відповідала змісту сформульованого обвинувачення, не узгоджувалась з номером частини ст. 15 КК України.  Разом з тим, вказуючи в обвинуваченні, що Особа 1 вчинив всі дії, які вважав необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, орган досудового слідства не виклав в чому саме полягали ці дії, чи було фактично вилучено майно з автомобіля, чи тримав це майно при собі обвинувачений, чи намагався покинути місце події з чужим майном. Також в обвинуваченні було не зазначено де саме сталося затримання Особи 1, на місці пригоди чи неподалік від нього, чи мав при цьому він можливість розпорядитися викраденим чи ні. В зв’язку з чим суд вважав, що відсутність вказаних обставин свідчила про неналежне встановлення події кримінального правопорушення, а вказані неточності були  суттєвими. Так суд дійшов висновку, що формулюючи обвинувачення в згаданій частині, орган досудового слідства вдався до припущень щодо вчинення об’єктивної сторони даного кримінального правопорушення.

 Стаття 17 Закону України «Про виконання рішення застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Абрамян проти Росії» від 09.10.2008 року зазначив, що у тексті підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз’ясненню обвинувачення особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення кримінального правопорушення можуть відігравати вирішальну роль під час судового розгляду кримінального провадження, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред’явленого йому обвинувачення. Крім того Європейський суд з прав людини нагадує, що положення зазначеного вище підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальному провадженні надання повної детальної інформації щодо пред’явленого особі обвинувачення, а також про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду.

Беручи до уваги вказану практику ЄСПЛ, обвинувальний акт у кримінальному провадженню №12015110150000636 відносно Особи 1  у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.121 КК України повернуто прокурору ухвалою від 24.06.2016 року. Так, аналізуючи зміст обвинувального акту у вказаному кримінальному провадженні суд вказував на те, що прокурором не було дотримано цих вимог Закону, оскільки направлений обвинувальний акт не містив у собі сформульованого Особі 1 обвинувачення у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, а наводив лише фактичні обставини, які були встановлені під час досудового розслідування та правову кваліфікацію.

Приписи ст. 290 КПК України покликані забезпечити право підозрюваного, його захисника й законного представника предметно знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, у чому полягає суть підозри і якими є його підстави (підп. «a» п. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини, п. 1 ч. 3 ст. 42 КПК України). Це право - найважливіша умова реалізації вказаними особами своїх процесуальних інтересів у кримінальному провадженні.

Так, ухвалою від 01.03.2016 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12015110150001690 за обвинуваченням Особи 1 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, повернуто прокурору для усунення порушень, з зобов’язанням їх усунення протягом одного місяця. Так, в реєстрі матеріалів досудового розслідування, який був направлений до суду разом з обвинувальним актом були відсутні дані  про відкриття всіх матеріалів кримінального провадження відповідно до вимог ст. 290 КПК України, іншій стороні - надання доступу до всіх матеріалів досудового розслідування стороні захисту – обвинуваченому та адвокату про що зазначала сторона захисту, що в подальшому, відповідно до вимог ч. 12 ст. 290 КПК України, не дало суду можливості допустити відомості, що містились в матеріалах, як докази. В зв’язку з чим, суд вбачав порушення стороною обвинувачення вимог частин 2, 3 ст. 290 КПК України в частині ненадання стороною обвинувачення стороні захисту доступ до матеріалів досудового розслідування, в тому числі доступ до речових доказів. Додатково в порушення вимог п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, в обвинувальному акті не належним чином було викладено фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважав встановленими, а викладена в обвинувальному акті правова кваліфікація, на думку суду, також не відповідала фактичним обставинам справи та формулюванню обвинувачення (кримінальне провадження № 363/407/16-к).

Відповідно до роз’яснень, які містяться в листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 05.10.2012 року № 223-1446/0/4-12, головуючий має пересвідчитися, чи отримав обвинувачений (його захисник чи законний представник) копію обвинувального акту. Якщо не отримав, то для забезпечення обвинуваченому його права на захист (ознайомлення із зазначеним документом) суд відкладає судове засідання.

Так, з врахуванням вказаних роз’яснень узагальненням виявлено випадки  порушення вимог щодо вручення підозрюваним чи їх законним представникам копій обвинувальних актів (кримінальне провадження № 363/4621/15-к, № 363/743/16-к, 363/2809/16-к).

Наприклад, 14.01.2016 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42014000000001709 по обвинуваченню Особи 1 та Особи 2 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 146 та ч. 1 ст. 365 КК України повернуто прокурору для усунення порушень. З ухвали суду вбачається, що обвинувальний акт був складений 08.10.2015 року на 17 аркушах. З розписки про отримання копії обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування вбачалося, що підозрюваний Особа 1 зазначені копії документів отримав 12.10.2015 року (копія обвинувального акту – 17 аркуша, копія реєстру матеріалів досудового розслідування – 9 аркушів), крім того було зазначено, що копію обвинувального акту для передачі захиснику отримав Особа 1 15.10.2015 року. Також, в розписці про отримання копії обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування вбачалося, що підозрюваний Особа 2 та його захисник отримали копію обвинувального акту на 15 аркушах та копію реєстру матеріалів досудового розслідування на 9 аркушах. Вручення підозрюваному та захиснику копію обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування, прокурор зобов’язаний був під розписку надати захиснику підозрюваного Особі 1, а не для передачі через підозрюваного копію обвинувального акту для захисника, що мало місце в даному випадку, та свідчило про порушення порядку, встановленого ст. 293 КПК України. Додатково судом було виявлено й порушення ч. 4  ст. 291 КПК України, а саме вимоги про виклик 55 осіб свідків, в зв’язка з чим на думку суду було не дотримано категоричної вимоги про не надання  суду інших документів до початку судового розгляду.

Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться розумні строки. Статтею 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконанні або прийнятті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об’єктивно необхідними для виконання дій та прийняття рішень. Критерієм для визначення розумності строків є спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.

Так, в порушення вказаної вимог Закону, аналізом ухвал виявлено випадок виявлення судом порушення загальних засад кримінального провадження, в частині тривалості не направлення справи до суду, тобто порушення розумності строків.

12.07.2016 року ухвалою суду обвинувальний акт по кримінальному провадженню № 12015110150000609 за обвинуваченням Особи 1 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.1 ст. 306, ч.1 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 309, ч. 1 ст. 317 КК України повернуто прокурору. Зокрема, згідно змісту обвинувального акту, фактичні обставини кримінального провадження, які прокурор вважав встановленими за ч.1 ст.317 КК України, на думку суду були викладені поверхово, не конкретно, формулювання обвинувачення в цілому було неконкретним і не містило обставин, що підлягали доказуванню відповідно до ст. 91 КПК України, взагалі було не визначено даних про подію правопорушення, зокрема час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення. У обвинувальному акті зазначалось, що Особа 1 неодноразово надавала приміщення з метою незаконного вживання наркотичного засобу – методону, та її дії кваліфікують за ч.1 ст.317 КК України, у той час як надання приміщення з зазначеною метою хоча б вдруге, повинно бути кваліфіковано за ч.2 ст.317 КК України, за ознакою повторності. Також, при дослідженні обвинувального акту судом було встановлено, що обвинувачення відносно Особи 1 за ч.1 ст.317 КК України було сформульовано, як  надання приміщення з метою вживання наркотичних засобів, проте згідно змісту ч.1 ст.317 КК України, складом кримінального правопорушення було надання приміщення з метою незаконного вживання наркотичних засобів у повному обсязі, відсутні. Крім того, у обвинувальному акті, як при кваліфікації діянь за ч.1 та ч.2 ст.307 КК України, так і за ч.2 ст.309 КК України було зазначено, що обвинуваченим було придбано наркотичний засіб, то б то загальне поняття, без його кваліфікації за назвою згідно із Переліком наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, який складений відповідно до законодавства та міжнародних зобов’язань України і затверджений Постановою КМУ від 06.05.2000 року, зі змінами. Із наданого до суду реєстру матеріалів досудового розслідування вбачалося судом й, що протокол про надання доступу до матеріалів досудового розслідування був складений 24.05.2015 року, у той час як протокол допиту підозрюваного був складний через три місяці, а саме 25.08.2015 року, у той час як вже було завершено досудове розслідування. Так, із наданого обвинувального акту додатково вбачалося, що він був складений слідчим 25.09.2015 року, затверджений прокурором 25.09.2015 року та згідно розписки наданої Особі 1 отриманий ним 25.09.2015 року, у той же час згідно вихідних даних направлений прокурором до суду лише 10.06.2016 року, то б то майже через 8 місяців. Таким чином, суд вважав, що також було порушено загальні засади кримінального провадження в частині тривалості не направлення справи до суду -  порушення розумності строків (кримінальне провадження № 363/2212/16-к).

Статтею 5 КК України передбачено зокрема, зворотну дію в часі Закону, який скасовує злочинність діяння, пом’якшує кримінальну відповідальність особи чи іншим чином поліпшує становище особи.

Так, Під час проведення узагальнення виявлено випадок не відповідності обвинувального акту, зокрема Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо імплементації до національного законодавства положень статті 19 Конвенції ООН проти корупції» від 21.02.2014 року № 746-VII та ст. 5 КК України.

Ухвалою суду від 24.06.2016 року  обвинувальний акт в кримінальному провадженні № 12015110000001674 щодо Особи 1 за ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України повернуто прокурору. Постановляючи дану ухвалу, судом було виявлено  викладення  кваліфікуючих ознак інкримінованого кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 364 КК України та обставин події про них, якими було визначено, що зловживання службовим становищем мало місце всупереч інтересів служби, в інтересах третіх осіб, для досягнення мети незаконного збагачення. При цьому твердження в обвинувальному акті про кваліфікацію дій за ч. 2 ст. 364 КК України в редакції Закону, який діяв на момент вчинення кримінального правопорушення, зі змістом самого обвинувачення та дією й чинністю Законів у часі не узгоджується, як зазначив суд. Так, Закон про кримінальну відповідальність – ч. 2 ст. 364 КК України, у зазначеній в обвинувальному акті редакції діяв у редакції Закону № 3207-VI від 7.04.2011 року лише до 28.02.2014 року. Кримінальна караність Закону у вказаній редакції усунута Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо імплементації до національного законодавства положень статті 19 Конвенції ООН проти корупції» від 21.02.2014 року № 746-VII. Даний Закон набрав чинності 28.02.2014 року. Суд вважав, що стверджуючи, що саме попередня редакція, діяла на час вчинення кримінального правопорушення, орган досудового слідства в обвинувальному акті водночас зазначав, що інкриміноване Особі 1 діяння мало місце з 24.06.2015 року, тобто після набрання чинності згаданим вище Законом. Однак, Прикінцевими положеннями Закону № 746-VII (п. 2) передбачено звільнення від покарання осіб, засуджених за діяння, караність яких усувається цим Законом.  Також в обвинувальному акті не було враховано положення ст. 5 КК України.  Разом з тим у змісті обвинувачення було визначено, що інкриміновані Особі 1  дії було вчинено для досягнення мети незаконного збагачення, при цьому дане твердження було недостатньо визначеним, як зазначає суд, оскільки у чому саме полягала незаконність збагачення Особи 1, в який саме спосіб, внаслідок чого, в якому грошовому вимірі та розмірі в обвинуваченні також було не  вказано. До того ж, суд зазначав, що дана обставина взагалі не є кваліфікуючою ознакою ст. 364 КК України. Також в змісті обвинувачення за ч. 2 ст. 364 КК України було викладено твердження про внесення Особою 1 завідомо неправдивих відомостей щодо реєстрації заяви Особи 2, проте подію кримінального правопорушення в цій частині в обвинуваченні належно було не викладено, зокрема не встановлено і не зазначено час, місце, спосіб вчинення  кримінального правопорушення та в чому полягали ознаки підробки. Відповідної кримінально-правової кваліфікації вказані діяння також не отримали.  Крім того, з ухвали випливає, що  неконкретним було також і обвинувачення за ч. 1 ст. 366 КК України, в змісті якого було не визначено мотивів і мети вчинення підробки, не визначено всіх ознак внесення завідомо неправдивих відомостей, а тільки було зазначено, що такими є саме тільки внесення відомостей щодо реєстрації рішення сільської ради з присвоєнням порядкового номеру. При цьому в обвинувальному акті були викладені обставини, які містили в собі істотні суперечності та взаємовиключні висновки, які за своїм змістом вимогам КПК України не відповідали. Зазначене унеможливило дотримання судом вимог ст. 348 КПК України щодо роз’яснення суті обвинувачення в ході судового розгляду. З цих підстав обвинувальний акт до судового розгляду призначений бути не міг (кримінальне правопорушення № 363/1682/16-к).

Щодо причин скасування Апеляційним судом Київської області ухвал про повернення обвинувальних актів прокурору в період з 01.01.2016 року по 01.11.2016 року, то наведемо статистику перегляду:

надійшло апеляційних скарг – 21;

з них:

залишено без змін -   15;

закрито апеляційне провадження – 1;

відмовлено у відкритті апеляційного провадження – 1;

скасовано -2;

перебуває на розгляді в апеляційній інстанції – 2.

Згідно ч.3 ст.314 КПК України, зі стадії підготовчого судового засідання суд має право повернути обвинувальний акт прокурору у тому випадку, якщо він не відповідає вимогам цього кодексу. З цієї норми випливає, що повернення обвинувального акту прокурору передбачає не формальну невідповідність такого акту вимогам Закону, а наявність в ньому таких недоліків, які перешкоджають суду призначити судовий розгляд.

В свою чергу, апеляційна інстанція в праві скасувати ухвалу суду першої інстанції про повернення обвинувального акту прокурору, в разі встановлення порушення вимог кримінального процесуального закону при постановлені такої ухвали, з призначенням матеріалів кримінального провадження до нового судового розгляду зі стадії підготовчого судового засідання.

Так, з наведеної вище діаграми показників перегляду апеляційною інстанцією ухвал суду про повернення обвинувальних актів прокурору, за узагальнюючий період, випливає показник скасування  в 2 ухвали.

Зокрема, у кримінальному провадженні № 363/25/15-к, ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 02.06.2016 року, якою обвинувальний акт щодо Особи 1 повернуто прокурору для виконання вимог КПК України  - скасовано. Так, ухвалою підготовчого судового засідання Вишгородського районного суду Київської області від 02.06.2016 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42014230000000058 щодо Особи 1 було повернуто  прокурору для виконання вимог КПК України. Обґрунтовуючи своє рішення суд посилався на неналежне виконання уповноваженими особами ст.291 КПК України, що унеможливлювало призначення кримінального провадження до судового розгляду. В обвинувальному акті, відсутня конкретність обвинувачення, не викладені фактичні обставини кримінального правопорушення за ст.340 КК України, та не зазначено, які ж незаконні дії вчиняв Особа 1, а також незрозуміло за якими обставинами вказана обвинувачується у вчиненні правопорушення за ст.340 КК України, а за якими за ч.1 ст.366 КК України. Крім цього, правова кваліфікація дій обвинуваченого за ст.366 зазначена з посиланням на норму закону, однак без визначення редакції, що з урахування положень ст.5 КК України є некоректним. Також, в обвинувальному акті зазначено, що шкоду кримінальним правопорушенням не завдано, що є протирічним, оскільки разом з цим міститься посилання про вчинення Особою 1 одинадцяти епізодів кримінальних правопорушень з ідентичним складом і визнано потерпілими двох осіб, в той же час як за іншими епізодами, за цією ж кваліфікацією потерпілих не визначено. Переглядаючи дану ухвалу колегія суддів Апеляційного суду Київської області, ухвалою від 18.07.2016 року, дійшла висновку, що суд першої інстанції поверну обвинувальний акт щодо Особи 1 прокурору всупереч вимогам Закону. При цьому, на думку колегії суддів апеляційної інстанції посилання суду на те, що факти і доводи, які стали підставою для повернення обвинувального акту не були предметом дослідження в попередніх судових рішеннях постановлених по даному провадженню, в зв’язку з чим орган досудового розслідування за висновками апеляційної інстанції дотримався вимог ст. 291 КПК України при складанні обвинувального акту.

30.03.2016 року ухвалою суду апеляційної інстанції також було скасовано ухвалу підготовчого судового засідання Вишгородського районного суду Київської області від 28 січня 2016 року, якою обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні № 12015110150001351 щодо Особи 1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України було повернуто прокурору, з направленням на новий судовий розгляд зі стадії підготовчого судового засідання. Так, обгрунтовуючи своє рішення, суд першої інстанції вказав, що всупереч вимогам, передбаченим ст. 291 КПК України, обвинувачення щодо Особи 1  не викладено за кожним кримінальним правопорушенням окремо, з посиланням на положення Закону і статті (частини статті) Закону України про кримінальну відповідальність. Крім того, суд першої інстанції зазначав, що в порушення загальних засад кримінального провадження, зокрема порушення розумності строків, прокурор направив обвинувальний акт до суду лише 03.12.2015 року, в той час як він був складений слідчим, затверджений прокурором та отриманий Особою 1 ще 30.10. 2015 року. Повертаючи обвинувальний акт прокурору з підстав невідповідності вимогам КПК України, суд першої інстанції, окрім вищезазначеного, послався також на порушення розумних строків, зокрема на те, що прокурор направив обвинувальний акт до суду лише 03.12.2015 року, в той час як він був складений слідчим, затверджений прокурором та отриманий  Особою 1 ще 30.10.2015 року. Проте, апеляційна інстанція не погодилась з такими висновками місцевого суду, оскільки кримінальний процесуальний закон не містить вказівок щодо строку, протягом якого обвинувальний акт повинен бути направлений до суду після його затвердження.  Незважаючи на те, що обвинувальний акт був направлений до суду більше ніж через місяць після його затвердження, вказаний факт не перешкоджав, на думку апеляційної інстанції, судовому розгляду даної справи. Таким чином, колегією суддів було встановлено, що обставини, на які посилається суд у своєму рішенні, не перешкоджали об'єктивному розгляду кримінального провадження, не порушували права учасників кримінального провадження та не були правовою підставою для повернення матеріалів обвинувального акту прокурору для усунення недоліків.

Враховуючи вищевикладене в узагальненні можна дійти висновку, що показники постановлення ухвал про повернення обвинувальних актів прокурорам в період з 01.01.2016 року по 01.11.2016 року склали 28 %. В зв’язку з чим, пропонуємо після проведення узагальнення Апеляційним судом Київської області для відома направити його до відділів місцевих прокуратур, з метою ознайомлення з практикою повернення обвинувальних актів судами та усунення не відповідностей при їх подачі до суду.

Також, аналізуючи підстави апеляційного оскарження узагальнюючих ухвал вбачається, що в більшості випадків при оскаржені таких ухвал доводи суду викладені в ухвалах не спростовувались, а в апеляційних скаргах були викладені доводи які стосувались змісту таких ухвал.

Додатково, з аналізу ухвал вбачаються й випадки подання до суду обвинувальних актів, в яких не були усунуті недоліки за ухвалами суду.

В.о. голови Вишгородського районного суду

Київської області                                                /підпис/             С.І. Купрієнко

Виконавець:

помічник голови суду  В.В. Ніколаєнко