Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Узагальнення практики розгляду Вишгородським районним судом Київської області спорів про звернення стягнення на предмет застави/іпотеки за 2016 рік
Дане узагальнення проведено на виконання плану роботи суду на лютий 2017 року з метою здійснення аналізу прийнятих судом рішень у даній категорії спорів, ознайомлення з практикою вирішення таких спорів, з можливим виявлення проблематики застосування норм права та наведенням висновків в узагальненні.
Стаття 627 Цивільного Кодексу (надалі ЦК) України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Правова позиція Верховного суду України (справа №73цс13) від 04.09.2013 року визначає, що наявність судового рішення про стягнення з божника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум шляхом звернення стягнення на передане боржником в іпотеку нерухоме майно.
Згідно із ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися, в тому числі, заставою.
Окремим видом застави є іпотека застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст. 575 ЦК України).
Статтею 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв’язку із пред’явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Так, в разі порушення заставодавцем/іпотекодавцем обов’язків встановлених договором застави/іпотечним договором - заставодержатель/іпотекодержатель має право скористатись своїм правом, щодо звернення стягнення на предмет застави/іпотеки з позовом до суду.
Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом (ч.ч.1, 2 ст. 590 ЦК України).
Строки звернення до суду з вимогою про звернення стягнення на заставне/іпотечне майно встановлюється загальними положеннями про позовну давність, такі висновки містяться й в постанові Верховного Суду України від 17.02.2016 року (справа №6-31цс16).
Зокрема, узагальненням встановлено, що після надходження позовної заяви про звернення стягнення на заставне/іпотечне майно суд перевіряв її відповідність вимогам ст.ст. 119, 120 Цивільного процесуального Кодексу (надалі ЦПК) України в частині форми та змісту та підстави дотримання правил підсудності, передбачених ст.109 ЦПК України. Відкриття провадження здійснювалось відповідно до ч. 1 ст. 122 ЦПК України не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому ЦПК України.
З аналізу ухвал про відкриття провадження вбачається й, що суд вважав за можливе призначати справи до розгляду без проведення попередніх судових засідань.
Розглядаючи позовні заяви про звернення стягнення на заставне/іпотечне майно суд повинен з’ясувати характер та зміст заявлених вимог та враховувати положення ЦК України і Закон України «Про заставу»/ «Про іпотеку», щодо диспозитивності цивільного права та свободи договорів. В іншому разі висновки суду про підстави для звернення стягнення на предмет застави/іпотеки у визначений позивачем спосіб будуть помилковими.
Відповідно до ч. 2 ст. 575 ЦК України закладом є застава рухомого майна, що дається у володіння заставодержателя або за його наказом у володіння третій особі. Зазначена норма кореспондує із ст. 44 Закону України «Про заставу», відповідно до якої заклад - застава рухомого майна, при якій майно, що складає предмет застави дається заставодавцем у володіння заставодержателя.
Згідно ст. 4 Закону України «Про заставу»- предметом застави може бути майно та майнові права. Предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на нього може бути звернено стягнення.
Статтею 11 Закону України «Про заставу» визначено, що заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно.
У договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Опис предмета застави в договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо), що регулюється ст.12 Закону України «Про заставу» та ст. 584 ЦК України.
Згідно ст.13 Закону та ст.547 ЦКУ - договір застави повинен бути укладений у письмовій формі.
За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
В 2016 році судом було розглянуто 6 справ з вимогами щодо звернення стягнення на заставне майно, які регулювались договорами застави.
Відповідно до ч.1 ст.109 ЦПК України, позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування.
Статтею 115 ЦПК України визначено, якщо суддя, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, встановить, що справа не підсудна цьому суду, заява повертається позивачеві для подання до належного суду, про що постановляється ухвала. Ухвала суду разом із заявою та всіма додатками до неї надсилаються позивачеві.
Пункт 4 частини 3 статті 121 ЦПК України встановлює, що заява повертається у випадках, коли справа не підсудна цьому суду.
Так, з урахуванням вказаних вимог закону, ухвалою суду від 11.04.2016 року позовну заяву Публічного акціонерного товариства (надалі ПАТ) «Ідея Банк» до Особи 1, Особи 2 про звернення стягнення на предмет застави повернуто позивачу для подачі до належного суду. Додатково, з урахуванням п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» суд зобов’язав Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області повернути ПАТ «Ідея Банк» сплачений ним судовий збір в сумі 4 610,88 грн., а також повернути ПАТ «Ідея Банк» сплачений ним судовий збір в сумі 1 378,00 грн.
Відповідно до ст.27 Закону України «Про заставу» застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи; застава зберігає силу і у випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої заставою вимоги іншій особі або переведення боржником боргу, який виник із забезпеченої заставою вимоги.
Зазначені норми застосовуються з урахуванням положень Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків: обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.
За змістом ст.23 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.
Відповідно до ст.12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» взаємні права та обов'язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом.
Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. На підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим законом.
Враховуючи наведене, можна дійти висновку, що реалізація майна що є предметом застави, без припинення обтяжень, не припиняє заставу, тому застава зберігає чинність при переході права власності на предмет застави до іншої особи, отже, на неї може бути звернено стягнення з підстав, передбачених ст. ст. 25, 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».
Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів. У ст.10 ЦПК України, говориться, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Так, рішенням суду від 09.03.2016 року задоволено позов ПАТ «Ідея Банк» до Особи 1 про звернення стягнення на предмет застави. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 20.10.2011 року звернуто стягнення не предмет застави - автомобіль «Daewoo Matiz», 2011 року випуску, чорного кольору, заставною вартістю 77 500 грн., що належав на праві власності відповідачу Особі 1, шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ «Ідея Банк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАЇ України, а також з наданням ПАТ «Ідея Банк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, зокрема - отримувати дублікати документів на транспортний засіб, отримувати (виготовляти) ключі або їх дублікати, отримувати відомості про транспортний засіб /особу власника, які пов’язані з особою власника. Додатково, з відповідача за рішенням суду підлягало стягнення на користь ПАТ «Ідея Банк» судовий збір у розмірі 581,49 грн. (справа № 461/11471/15-ц).
Згідно із ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет застави у рішенні суду зазначається спосіб реалізації предмета застави із застосуванням однієї із процедур, передбачених ст. 26 цього Закону, яка передбачає і продаж предмета застави шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зокрема, продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою - покупцем або на публічних торгах.
Таким чином, Законом України «Про заставу» і Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» позивачу надається право на власний розсуд обрати спосіб звернення стягнення на предмет застави.
Розглядаючи вищевказану справу № 461/11471/15-ц суд перевіряв, зокрема розрахунок заборгованості наданий позивачем, з якого вбачалося не належне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором по сплаті кредиту та процентів за його користування. Як вбачається, з тексту рішення суду - під час судового засідання, відповідач не оспорював, а ні факт укладання кредитного договору, а ні факт наявності заборгованості за кредитним договором яка виникла у зв’язку із несвоєчасним виконанням своїх зобов’язань. Та договір застави рухомого майна укладеного між ПАТ «Ідея Банк», від імені якого по довіреності діяв Особа та Особою 1 від імені якого по довіреності діяв Особа 2 і, який був посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу в забезпечення виконання зобов'язань відповідачем за вищевказаним кредитним договором було надано банку в заставу автомобіль «Daewoo Matiz», 2011 року випуску, чорного кольору, що належав йому на праві власності.
Ухвалюючи вказане рішення суд керувався ст.ст. 572, 589 ЦК України, ст.ст. 20, 25-27 ЗУ «Про заставу», ст. ст 9, 12, 23 ЗУ "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", з врахуванням й правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду України від 03.04.2013 року, яка відповідно ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.
За фактом ухвалення рішення у справі № 461/11471/15-ц, ПАТ «Ідея Банк» звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення про вилучення у відповідача, або інших осіб, у яких може знаходитись транспортний засіб, який є предметом застави, а саме автомобіль DAEWOO MATIZ, 2011 року випуску, колір чорний та передати його ПАТ «Ідея Банк». Однак, суд ухвалою від 11.05.2016 року відмовив у задоволені такої заяви з підстав не заявлення вказаної вимоги при подачі позову про звернення стягнення на заставне майно, що призвело до відсутності підстав для ухвалення додаткового рішення, з урахуванням вимог ст. 220 ЦПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 169, 224 ЦПК України, якщо суд не має відомостей про причину неявки відповідача, повідомленого належним чином, або причину неявки буде визнано неповажною, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів та постановляє заочне рішення, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи, з постановленням ухвали про заочний розгляд у відповідність до ст. 225 ЦПК України.
Заочним рішенням від 06.07.2016 року судом задоволено уточнені позовні вимоги ПАТ «Ідея Банк» до Особи 1 про звернення стягнення на предмет застави. В рахунок погашення кредитних зобов’язань на користь ПАТ «Ідея Банк» за кредитним договором звернуто стягнення на предмет застави – автомобіль OPEL ASTRA OTGF69, 2009 року випуску, чорного кольору шляхом його продажу ПАТ «Ідея Банк» будь – якій третій особі покупцю від імені власника, для чого надано позивачу усі права та повноваження на відчуження транспортного засобу, в тому числі, але не виключно: проводити всі необхідні дії в органах ДАІ МВС України та всіх інших державних та недержавних органах / установах (отримувати дублікати документів на транспортний засіб, отримувати/ виготовляти ключі/ їх дублікати, отримувати відомості про транспортний засіб/ особу власника, які пов’язані з продажем автомобіля тощо). Вилучено у Особи 1 або в інших осіб, у яких може знаходитись транспортний засіб, який є предметом застави, а саме: автомобіль OPEL ASTRA OTGF69, 2009 року випуску, чорного кольору та передано ПАТ «Ідея Банк». Додатково, за рішенням з Особи на користь позивача підлягало стягненню заборгованість за кредитним договором в розмірі 100 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 282, 68 грн.(справа № 461/12163/15-ц).
Розглядаючи вказаний спір суд керувався ст.ст. 549, 611, 550, 572, 1050, ЦК України з урахуванням умов кредитного договорові та договору застави автомобіля. На підставі чого дійшов висновку, що заборгованість по кредитному договору була не погашена, позивачем з свого боку були виконані всі умови договору, права позичальника не порушені, позивачем давалась змога відповідачу в добровільному порядку погасити заборгованість, однак, ним вимоги позивача ігнорувались, в зв’язку з чим суд вважав за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача та звернути стягнення на предмет застави, з стягненням заборгованості за кредитним договором в розмірі 100 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 282, 68 грн.
Як встановлено п. 3 ч. 1 ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження» одним із заходів примусового виконання рішень є вилучення в боржника і передача стягувану певних предметів, зазначених у рішенні.
Відповідно до ст.ст. 19, 20 Закону України «Про заставу», за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави. За рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.
26.05.2016 року судом задоволено позов ПАТ «Ідея Банк» до Особи про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, у цивільній справі № 363/5178/15-ц. Та вилучено у Особи, або в інших осіб, у яких може знаходитися транспортний засіб, який є предметом застави за договором застави транспортного від 24.04.2013 року, а саме автомобіль ЗАЗ Vida, 2012 року випуску, колір сірий та передано його в управління ПАТ «Ідея Банк» на період до його реалізації. В рахунок погашення кредитних зобов’язань Особи на користь ПАТ «Ідея Банк» за кредитним договором від 11.04.2013 року, в сумі 6 4835, 87 грн. звернуто стягнення на предмет застави, а саме на транспортний засіб автомобіль ЗАЗ Vida, 2012 року випуску, колір сірий шляхом продажу за ціною не нижче ринкової, визначеної незалежним суб’єктом оціночної діяльності, для чого надано ПАТ «Ідея Банк» усі права та повноваження на відчуження транспортного засобу, в тому числі, але не виключно: проводити всі необхідні дії в органах ДАІ НП України та всіх інших державних та недержавних органах/установах (отримувати дублікати документів на транспортний засіб, отримувати/виготовляти ключі/їх дублікати, отримувати відомості про транспортний засіб/особу власника, які пов’язані з продажем автомобіля тощо).
Розглядаючи даний спір суд встановив порушення вимог закону та умов договору відповідачем та допущення порушення взятих на себе зобов’язань за кредитним договором, а отже на думку суду вимоги позивача про вилучення предмету застави та звернення стягнення на предмет застави були обґрунтованими та доведеними, а тому підлягали задоволенню. Переглядаючи рішення від 26.05.2016 року – Апеляційний суд Київської області, з урахуванням вимог ст.213 ЦПК України, п.2 постанови № 14 Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» підтримав думку суду першої інстанції та ухвалою від 20.10.2016 року залишив його без змін.
У випадку невиконання зобов’язань позичальником, позивач уповноважений самостійно обрати спосіб судового захисту його прав, про що йдеться у п. 9 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5, згідно якого право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (ч. 1 ст. 20 ЦК України, ст.ст. 3, 4 ЦПК України).
Законом, зокрема надано право заставодержателю/іпотекодержателю (кредитора) укладати договір, зокрема факторингу, відповідно до якого набувається право нового заставодержателя/іпотекодержателя (кредитора) до кредиту та заставного/іпотечного майна заставодавця/іпотекодавця (боржника).
Так у цивільній справі № 363/2187/16-ц, рішенням суду від 24.11.2016 року задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі ТОВ) «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до Особи 1 про звернення стягнення шляхом надання дозволу на укладення договору купівлі -продажу, та звернуто стягнення на предмет застави, а саме транспортний засіб MITSUBISHI LANCER, 2008 року випуску, колір сірий, який належав на праві власності Особі на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, шляхом надання дозволу ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» на укладення договору купівлі – продажу предмету застави з вчиненням подальших дій, пов’язаних з переоформленням даного транспортного засобу в Регіональному сервісному центрі МВС в м. Києві, наділивши ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» правом зняття з обліку та постановленням на облік транспортного засобу. Звільнено з-під арешту транспортний засіб, а саме MITSUBISHI LANCER, 2008 року випуску, колір сірий ВДВС Вишгородського РУЮ по виконавчому провадженню. Звільнено з-під арешту транспортний засіб накладений постановою відділу примусового виконання рішення управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві по виконавчому провадженню. Додатково, з відповідача підлягало стягнення на користь позивача судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 4 134 грн.
Судом, при розгляді вказаної справи було встановлено, що між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та Особою 1 було укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу, відповідно до якого банк надав позичальнику однією сумою кредит в іноземній валюті. В забезпечення виконання всіх грошових зобов’язань в повному обсязі Особа 1 передала в заставу, а позивач прийняв транспортний засіб MITSUBISHI LANCER, 2008 року випуску, колір сірий. 20.04.2015 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» було укладено договір факторингу № 17 відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» набула право нового кредитора до відповідача за кредитним договором. З урахуванням всіх відомих обставин справи, суд прийшов до висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» та достатність законних підстав для захисту порушеного права позивача з боку держави, шляхом звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження та звільнення його з під арешту, з урахуванням ст. ст. 203, 525, 526, 530, 572, 589, 590, 629, ч. 1 ст. 24, п. 2 ч. 1 с. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» та умов договорів укладених між сторонами.
Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу.
Тобто протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого цивільного права чи інтересу судом.
Перебіг позовної давності розпочинається з моменту невиконання відповідачем вимог банку про сплату боргу, бо у банку виникає право на позов, в тому числі на подання позову про звернення стягнення на предмет застави/іпотеки.
Така ж правова позиція щодо строку, в межах якого заставодавець може звернутися з вимогою про звернення стягнення на предмет застави, встановлюється загальними положеннями про позовну давність (глава 19 ЦК України), яка викладена в постанові Верховного Суду України від 17.02.2016 року № 6-31цс16 (згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів).
Відповідно до ч.ч.3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Враховуючи вказані вимоги закону, узагальненням виявлено єдиний випадок скасування рішення суду першої інстанції, ухваленого в період 2016 року, щодо задоволення вимог позивача про звернення стягнення на заставне майно (за договором застави), з підстав не прийняття до уваги судом заяви про застосування строків позовної давності поданої в судовому засіданні.
Так, рішенням суду від 23.03.2017 року позов ПАТ «Комерційний Банк «Приватбанк» задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 06.10.2006 року звернуто стягнення на предмет застави: автомобіль ВАЗ, модель:2112 4125 51, 2006 року випуску, що належав на праві власності Особі, шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ «Комерційний Банк «Приватбанк», з укладанням від імені Особи договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з наданням повноважень на отримання дублікату свідоцтва про реєстрацію т/з замість втраченого та зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах Поліції України. Додатково, з відповідача на користь позивача підлягав стягненню судовий збір в розмірі 3 654 грн. Позовні ж вимоги в частині вилучення автомобіля підлягали за рішенням суду відмові, з підстав добровільної передачі заставного майна відповідачем 26.05.2010 року банку.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 29.09.2016 року вищевказане рішення суду першої інстанції було скасуванню, з огляду на те, що остаточне погашення заборгованості за кредитним договором обумовилось сторонами кредитного договору 05.10.2011 року, і в зазначений строк кредитні кошти відповідачем повернуті не були. Так, у позивача виникло право здійснити звернення стягнення на предмет застави саме 06.10.2011 року. Відтак, саме з цього часу, на думку колегії суддів Апеляційного суду Київської області, буде правильно відліковуватись початок перебігу строку позовної давності для звернення стягнення на предмет застави. Строк позовної давності щодо звернення стягнення на предмет застави закінчився 06.10.2014 року, а з позовом до суду позивач звернувся лише 28.04.2015 року, тобто з пропущенням вказаного строку. Зі змісту рішення апеляційної інстанції випливає, що в судовому засіданні представником відповідача було подано заяву про застосування строків позовної давності, проте суд першої інстанції не прийняв до уваги вказану заяву. Враховуючи викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про відмову у задоволенні позову (справа № 363/2029/15-ц).
Відповідно до ст. 12. Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно із ч. 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».
Крім того, і Закон України «Про іпотеку» і іпотечні договори передбачають можливість передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання виключно в позасудовому порядку. Це питання узгоджується із законодавством, яке регулює питання набуття права власності в судовому порядку.
Також, можливість виникнення права власності за рішенням суду, у ЦК України передбачається лише у ст.ст. 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч.1 ст.328 ЦК України).
Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в заставодержателя/іпотекодержателя право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Така ж правова позиція викладена й у постанові Верховного Суду України від 30.03.2016 року у справі № 6-1851 цс15, яка відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України є обов’язковою для усіх судів України.
Так, судом в період 2016 року розглянуто 11 справ з вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Розглядаючи справу № 363/3626/15-ц, суд враховував зокрема, роз’яснення данні в п. 9 та п. 39 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», за якою задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена.
В зв’язку з чим рішенням від 19.04.2016 року суд задовольнив позовну заяву ПАТ «Дельта Банк» до Особи про звернення стягнення на предмет іпотеки. Та в рахунок погашення заборгованості Особи за кредитним договором від 15.08.2006 року звернув стягнення на предмет іпотеки, а саме: будинок з надвірними будівлями, загальною площею 138,4 кв.м., який належав відповідачу на підставі договору купівлі-продажу від 15.08.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та земельну ділянку, загальною площею
З мотивувальної частини рішення суду від 19.04.2016 року вбачається, що судом було враховано правовий висновок Верховного суду України у постанові від 11.12.2013 року у справі №6—124цс13, згідно якого не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов’язань за рішенням суду, оскільки, задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, вразі передбачення такого способу іпотечним договором.
Також, при ухваленні вказаного рішення суд враховував й, правовий висновок Верховного Суду України у постанові від 30.04.2015 року у справі №6-1152цс15, за яким мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Тому установлений Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 року мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачав втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) в разі невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняв примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави).
Вищевказаних висновків суд дійшов розглядаючи й цивільну справу № 363/156/16-ц, в зв’язку з чим рішенням від 05.05.2016 року позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» до Особи про звернення стягнення на предмет іпотеки підлягали задоволенню.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова була прийнята судом.
Так, в період 2016 року виявлено 2 випадки закриття провадження з підстав встановлених у вказаній нормі закону. Подачі таких клопотань позивачами полягали в добровільному задоволенні позовних вимог відповідачами (цивільні справи № 363/1823/15-ц та № 363/2386/15-ц – ухвала Апеляційного суду Київської області від 28.09.2016 року).
Згідно ст.638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.1 ст.208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма. Згідно ч.2 ст. 207 ЦКУ правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Крім того, за ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій саме сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості такого саме роду та такої самої якості) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлено строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред’явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред’явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
У разі існування між сторонами спору, рішення про визнання за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки може бути ухвалено судом. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України у справі №6-124цс13.
Враховуючи вказані норми, рішенням суду від 29.09.2016 року задоволено позов Особи 1 до Особи 1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, та звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 19.06.2014 року зареєстрованому в реєстрі, в рахунок задоволення вимог Особи 1 до Особи 1 за договором позики від 19.06.2014 року зареєстрованим в реєстрі, шляхом набуття права власності за позивачем на житловий будинок з надвірними будівлями (загальною площею 227,9 кв.м., житловою площею 108 кв.м.) та земельну ділянку (площею
Розглядаючи вказаний спір суд мотивував свої висновки зокрема тим, що між сторонами виникли правовідносини, що регулюються ст.1046 ЦК України. Між сторонами було укладено договір позики та іпотечний договір, при цьому сторони досягли згоди за всіма основними його умовами: щодо сторін договору, предмету договору і його правової природи, суми позики, строку повернення, і надали договору необхідну письмову форму, в якому чітко зазначалось зобов'язання, яке було забезпечене іпотекою, розмір забезпеченого зобов'язання, зазначено вид забезпечення (іпотека), містився перелік майна, переданого в іпотеку, зазначалось, хто є власником заставного майна, адресу знаходження майна- за місцем проживання іпотекодавця- позичальника.
Згідно з ч. 1 ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Задовольняючи частково вимоги ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до Особи 1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд враховував вказані вимоги та рішенням у справі № 363/4000/15-ц від 06.04.2016 року та відмовив у задоволені вимоги банку щодо стягнення з відповідача витрат понесених на виготовлення звіту про експертну грошову оцінку земельних ділянок, що перебували в іпотеці у розмірі 2 400 грн. Так, підставою такої відмови у задоволені однієї з позовних вимог слугувало те, що банком було не надано документальних підтверджень, щодо цих витрати. Таким чином, позовні вимоги ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» підлягали задоволенню лише в межах звернення стягнення на предмет іпотеки.
Згідно зі ст. ст.526, 530, 610ЦК України, ч. 1 ст.612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки, а до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (ст. 258 цього Кодексу).
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст.259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Так, при аналізі вищевказаного рішення встановлено факт уточнення позовних вимог банку з урахуванням строку позовної давності при розрахунку пені за несвоєчасне погашення кредиту у відповідність до ст. 258 та ч. 3 ст. 551 ЦК України (справа № 363/4000/15-ц).
Статтею 537 ЦК України передбачено, що боржник має право виконати свій обов’язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори в разі: ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку.
Відповідно до ч.1 ст.575 ЦК України та ст.1 Закону України «Про іпотеку» в силу іпотеки іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.
Так з аналізу вказаних норм закону випливає, що обов’язковою умовою виникнення матеріального права на звернення з позовною заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки є факт порушення позичальником умов кредитного договору та відповідно матеріальне право позивача на дострокове стягнення всієї суми заборгованості, оскільки строк користування коштами встановлюється сторонами.
Враховуючи викладене встановлено, що рішенням суду від 19.02.2016 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» до Особи 1, третя особа – фізична особа - підприємець Особа 1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Так, ухвалою Апеляційного суду Київської області від 07.06.2016 року дане рішення залишено без змін (справа № 363/3902/15-ц).
Вказані висновки суду ґрунтувались на відсутності у позивача права на дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки рішенням Господарського суду від 25.11.2015 року, яке набрало чинності, було з'ясовано, що позичальник ФОП Особа 1 належним чином виконував умови кредитного договору шляхом внесення коштів у депозит нотаріуса в зв’язку з відмовою позивача від одержання належного виконання зобов’язання, тобто встановлено відсутність підстав для стягнення заборгованості з позичальника, третьої особи ФОП Особа 1, оскільки умови кредитного договору не були порушені. Додатково, оспорення вказаних обставини, які були встановлені в іншій справі законом не передбачено (ч. 2 ст. 223 ЦПК України).
Пунктом 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього закону: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається, зокрема предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитам, наданими йому кредитними установами резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що зокрема таке нерухоме житлове майно використовується, як місце постійного проживання позичальника, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно.
Так, рішенням суду від 29.09.2016 року відмовлено у задоволені позову ТОВ «ДС ГРУП ФАКТОР» (на підставі договору відступлення права вимоги з ПАТ «Комерційний Банк «Експобанк») до Особи 1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. З мотивувальної частини рішення вбачається, що в ході розгляду справи відповідачем були надані квитанції про часткове погашення заборгованості за кредитним договором від 21.01.2008 року та залишку заборгованості за послуги позивача в сумі 35 000 грн. Крім того, судом було виявлено, що житлове приміщення, яке є предметом іпотеки, а саме: 4/5 житлового будинку було його єдиним житловим майном, яке використовувалось як місце його постійного проживання (справа № 363/1860/15-ц).
Частина 3 статті 169 ЦПК України встановлює, що у разі повторної неявки в судове засідання позивача, повідомленого належним чином, без поважної причини або неповідомлення ним про причину повторної неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає заяву без розгляду.
При цьому, причини повторної неявки процесуального правового значення не мають, оскільки це положення закону (ч. 3 ст. 169 ЦПК України) направлено на дотримання розумних строків розгляду справи і на недопущення зловживання своїми процесуальними правами та правами інших осіб, які з’являються до суду.
Так, у відповідність вказаних вимог закону, узагальненням в період 2016 року, виявлено 2 випадки залишення судом позовних заяв про звернення стягнення на заставне/іпотечне майно без розгляду (справи № 363/2243/15-ц та № 363/227/16-ц).
З аналізу зазначених ухвал випливає, що суд враховував зокрема й обставини ненадходження до суду заяв від позивачів про розгляд справи за їх відсутності. Додатково судом роз’яснювалось позивачам, у відповідності до приписів ч. 2 ст. 207 ЦПК України, що особа, заяву якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право на повторне звернення до суду.
Додатково, узагальненням виявлено випадок залишення позову ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» до Особи 1 про звернення стягнення на предмет іпотеки без розгляду, ухвалою від 03.08.2016 року, у відповідність до п.5 ч.1 ст.207 ЦПК України. Постановляючи таку ухвалу суд виходив з обставин подачі позивачем відповідної заяви (справа № 363/693/15-ц).
Провівши дане узагальнення можна дійти висновку, що суд розглядаючи позовні вимоги щодо звернення стягнення на заставне/іпотечне майно встановлював факт доведеності/недоведеності вимог позивача з урахуванням ст.ст. 57, 60, 212 ЦПК України. Враховував умови кредитно-заставних/іпотечних договорів та погодження сторонами шляхів передачі предметів застави/іпотеки у власність заставодержателям/іпотекодержателя, в разі порушень умов основного (кредитного) договору.
Кім того, з тексу рішень суду вбачається застосування судом при ухваленні рішень ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України.
Щодо практики обрання позивачами процедур реалізації предметів застави/іпотеки, то узагальненням виявлено найпоширенішу процедуру такої реалізації за вибором позивача, що полягала в укладенні договору купівлі-продажу з іншою особою – покупцем від імені власника.
Суддя Вишгородського районного суду
Київської області М.Б. Баличева
Виконавець:
помічник голови суду В.В. Ніколаєнко
_03_03.png)
