Відповідно до статей 3 і 27 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Право на життя є невід'ємним правом людини. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя.
Особливість суспільної небезпеки умисних тяжких тілесних ушкоджень полягає в тому, що вони завдають шкоди, яка не має відповідного еквіваленту, – людина позбавляється найціннішого – здоров’я, а в деяких випадках і життя, найбільш небезпечними способами, найбільш небезпечними засобами.
Протягом довгих століть як проблемам кваліфікації злочинів проти здоров'я особи як особливого конкретного вчинку окремої особи чи групи осіб, так і злочинності проти здоров'я особи як певної системи анти суспільної поведінки людей приділяли увагу фахівці різних галузей знань. Одними з найбільш складних для юридичного аналізу злочинів проти особистості є тілесні ушкодження. Кримінально правовий аспект охорони здоров'я має універсальний характер. Він не залежить від суспільних ознак особи потерпілого (його віку, громадянства, службового стану та ін.). Кримінальний закон рівною мірою охороняє здоров'я як молодої, так і безнадійно хворої або літньої людини, як законослухняного громадянина, так і завзятого злочинця.
Частиною 2 ст. 121 КК України встановлена кримінальна відповідальність за вчинення тяжкого тілесного ушкодження способом, що має характер особливого мучення, або групою осіб, а також з метою залякування потерпілого чи інших осіб, або на замовлення, або спричинило - смерть потерпілого.
Так, прикладом є кримінальна справа відносно Особи 1, яка засуджена за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України.
Особа 1, перебуваючи на території дачного будинку в с. О. Київської області під час сварки, яка виникла на грунті раптово виниклих неприязних відносин з громадянином Особа 2, в стані алкогольного сп’яніння, умисно наніс останньому удари руками та ногами в область голови та тулуба, чим завдав тілесні ушкодження. Після отримання тілесних ушкоджень Особа 2 піднявся та пішов до літнього душу, а зранку його знайшли на подвір’ї поблизу будинку де вони проживали. Зранку того ж дня Особа 1 та інші особи занесли Особу 2 до будинку та поклали його на ліжко.
Наступного дня Особу 2 доставили до лікарні, де через декілька днів останній помер від отриманих тілесних ушкоджень.
Згідно даних судово-гістологічного дослідження з моменту отримання тілесних ушкоджень до моменту настання смерті пройшло біля трьох-пяти діб.
Смерть потерпілого (Особи 2) настала від закритої черепно-мозкової травми з крововиливами в м’які покрови голови, під м’яку та тверду мозкову оболонку, в речовину головного мозку; з забоєм головного мозку важкого ступеня, яка ускладнилася мозковою комою третього ступеня, набряком та набуханням головного мозку.
При розгляді кримінальної справи, судом взято до уваги, що підсудним вчинено злочин, який відповідно до статті 12 КК України відноситься до категорії тяжких, та врахував думку потерпілих.
Крім того, обставиною, що обтяжує покарання, суд визнав те, що злочин вчинено підсудним в стані алкогольного сп’яніння.
Обставинами, що пом’якшуються покарання є те, що підсудний раніше не притягувався до кримінальної відповідальності.
Показання підсудного, які він давав в судовому засіданні про те, що не заподіював потерпілому тілесних ушкоджень, внаслідок яких настала смерть потерпілого, протирічять висновку судово-медичної експертизи про механізм спричинення тілесних ушкоджень, а тому, суд вважає їх неправдивими, такими, що не знайшли свого підтвердження, в ході судового слідства і направленні на уникнення відповідальності за вчинений злочин.
Вироком Вишгородського районного суду Київської області Особу 1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України і призначено покарання у вигляді 7 (семи) років позбавлення волі.
Крім того, цивільні позови Потерпілої 1 та Потерпілої 2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди з Особи 1 задоволено частково.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області вирок Вишгородського районного суду Київської області щодо Особи 1 залишено без змін.
Колегія судді Апеляційного суду Київської області дійшла висновку, що дії Особи 1 вірно кваліфіковані досудовим слідством за ч.2 ст. 121 КК України, як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого. При таких обставинах, підстав для перекваліфікації дій Особи 1 на ч.1 ст. 121 КК України, на що він вказує в апеляції засуджений та на ст. 128 КК України, про що просить захист, апеляційний суд не вбачає.
Крім цього, у випадках, коли умисел винної особи був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров»ю, відповідальність настає за тілесне ушкодження, яке було фактично заподіяне.
Істотних порушень вимог кримінально-процесуального законодавства, яке б могло вплинути на законність та обґрунтованість прийнятого рішення чи підстав для закриття кримінальної справи апеляційним судом не встановлено.
При призначенні покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, дані про особу підсудного, який за місцем проживання характеризується позитивно, обтяжуючі та пом’якшуючі обставини.
Цивільні позови потерпілих про відшкодування заподіяної матеріальної та моральної шкоди, вирішені відповідно до вимог закону та виходячи з засад розумності, справедливості та домірності.
Крім того, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України, касаційну скаргу Особи 1 залишено без задоволення, а вирок Вишгородського районного суду Київської області та ухвалу Апеляційного суду Київської області щодо нього – без змін.
Колегією суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України встановлено, що підстав для перекваліфікації дій засудженого за ч.2 ст. 121 КК України та ст. 122 КК України, як то вказано у касаційній скарзі Особи 1, колегія суддів не вбачає.
Крім того, доводи засудженого про порушення його права на захист під час досудового слідства не заслуговують уваги.
Так, перевіркою матеріалів справи, встановлено, що всі слідчі дії були проведені з дотриманням кримінально – процесуального закону, а відмова від захисника під час досудового слідства була добровільною, що зафіксовано відповідними протоколами та відсутністю оскарження даних дій до органів прокуратури.
Висновки місцевого суду про доведеність вини Особи 1, який свою вину у вчиненні інкримінованого злочину не визнав, та кваліфікацію його дій за ч.2 ст. 121 КК України, зробив на підставі зібраних у справі та детально досліджених в судовому засіданні доказах, в їх сукупності та взаємозв’язку.
Судом апеляційної інстанції ретельно перевірено доводи засудженого та його захисника, а ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України.
Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити судам першої та апеляційної інстанції повно та всебічно розглянути справу і постановити законне та обґрунтоване рішення, по справі не встановлено.
_03_03.png)
