Аналіз розгляду слідчими суддями клопотань щодо арешту майна, зокрема в рамках кримінальних правопорушень за ст. ст. 239, 239-1 КК України

  Арешт майна за п. 7 ст. 131 КПК України є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження під час досудового розслідування.

  Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

  За ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

  Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

  Відповідно до ст. 16 КПК України позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

  Крім того, діючим КПК чітко встановлено мету застосування арешту майна, формування та вимоги до такого клопотання при подачі прокурором/слідчим за погодження з прокурором/цивільним позивачем.

  Даний вид клопотань підлягає розгляду слідчими суддями у відповідність до  п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України.

  Так, в період з 2017 року по 01.03.2018 року до Вишгородського районного суду Київської області було подано та розглянуто слідчими суддями 110 клопотань  про арешт майна, з них:

• 80 % задоволено, в тому числі частково;
• 17 % відмовлено в задоволенні;
• 2% повернуто;
• 1 % залишено без розгляду.

  При розгляді клопотань даного виду слідчі судді керувались, зокрема Главою 17 КПК України та листом ВССУ «Про деякі питання здійснення слідчим суддею суду першої інстанції судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження» від 05.04.2013, № 223-559/0/4-13.

  Задовольняючи клопотання про арешт майна слідчі судді встановлювали, зокрема:

• доведеність заявниками  підстав для арешту, що підтверджувалось матеріалами доданими до клопотання;
• існування та доведеність обставин, які підтверджували, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна та наслідки арешту майна для інших осіб;
• розумність та співмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження у відповідність до ст. 173 КПК України.

  Підставами для відмови в задоволені клопотань про арешт майна слугувало здебільшого:

• не встановлення органом досудового розслідування володільця майна, на яке пропонувалось накласти арешт;
• наявність обставин за якими ступінь втручання в права власника майна володіти і користуватися своїм майном шляхом арешту із забороною користуватися ним, з огляду на потреби досудового слідства та конкретні обставини кримінального провадження були занадто обтяжливими;
• не доведеність органами досудового розслідування обґрунтованої підозри;
• недоведеність/відсутність обставин за якими орган досудового розслідування не міг провести процесуальні дії, які підлягали проведенню щодо майна на яке пропонувалось накласти арешт без обтяження права власності особи на майно;
• відсутність в матеріалах клопотання будь-яких відомостей на обґрунтування того, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання  в права власника майна, завдяки чому може бути виконане завдання, для виконання якого орган досудового розслідування звертався до суду з клопотанням про накладення арешту.

  Випадки повернення слідчими суддями клопотань про накладення арешту на майно на виконання вимог ч. 3 ст. 172 КПК України мали місце з причин пропущення органом досудового розслідування строку на таке звернення за приписами ч. 5 ст. 171 КПК України та не відповідність останніх вимогам ст. 171 КПК України.

  На разі такі ухвали є остаточними та набрали законної сили.

  Додатково, аналізом показників надходження та розгляду клопотань про арешт майна в рамках кримінальних проваджень за ознаками ст. ст. 239, 239-1 КК України встановлено, що в період 2017 року по 01.03.2018 року до суду надійшло чотири таких клопотання поданих органом дізнання, з них:

• 2 задоволено;
• 2 відмовлено.

  Так, два клопотання підлягали задоволенню з підстав:

• документальної доведеності органом досудового розслідування необхідності такого  арешту майна;
• належне обґрунтування обставин наявних в клопотаннях щодо розумності та співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження.

  Причинами відмови слідчими суддями в задоволені двох клопотань про арешт майна слугувала:

• відсутність в матеріалах клопотання доказів вважати, що майно на яке пропонувалось накласти арешт, як нерухомий об’єкт права власності, могло б зазнати змін передбаченими ч. 1 ст. 98 КПК України;
• наявність обставин за якими ступінь втручання в права власника майна володіти і користуватися своїм майном шляхом арешту із забороною користуватися ним, з огляду на потреби досудового слідства та конкретні обставини кримінального провадження були  занадто обтяжливими;
• наявність підтверджуючих обставин за якими виконання завдань кримінального провадження, здійснення швидкого та ефективного розслідування кримінального провадження могло б відбутися без втручання в права і свободи володільців майна, на яке пропонувалось накласти арешт;
• відсутність у матеріалах клопотання доказів на підтвердження обґрунтованість підозри щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, яке могло б стати підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;
• відсутність належного обґрунтування та доводів подальшого дослідження органом дізнання вилученого майна на яке пропонувалось накласти арешт.

  Враховуючи викладене наголошуємо, що слідчими суддями виявлені випадки подачі заявниками (органом дізнання) не достатньо обґрунтованих клопотань про арешт такого майна, та випадки відсутності в матеріалах поданих клопотань документів, які підтверджували право власності на майно, на яке пропонувалось накласти арешт.

  Крім того, в період з 2017 року по 01.03.2018 рік виявлено єдиний випадок оскарження органом дізнання рішення слідчого судді в рамках кримінального проваджень за ст. 239 КК України. Так, переглядаючи вказане рішення колегія суддів апеляційної інстанції погодилась з висновками слідчого судді Вишгородського районного суду Київської області про необґрунтованість заявленого органом дізнання клопотання щодо арешту майна, та залишила рішення про відмову в його задоволенні без змін.

  На разі, досудове розслідування за ст. ст. 239, 239-1 КК України триває, з чого випливає відсутність в провадженні Вишгородського районного суду Київської області обвинувальних актів за ознаками вчинення кримінальних правопорушень передбачених ст. ст. 239, 239-1 КК України.

  На останок зазначаємо, що слідчі судді Вишгородського районного суду Київської області вирішуючи питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у кожному конкретному випадку розгляду відповідних клопотань виходили з принципу дотримання прав, свобод та інтересів всіх осіб у кримінальному провадженні під час досудового розслідування, діяли у межах і відповідно до вимог закону, перевіряли наявність об'єктивної необхідності та виправданості такого втручання у права і свободи особи, з подальшим з'ясуванням можливості досягнення мети, на яку посилались автори клопотань.

  Інфографіка показників: