УЗАГАЛЬНЕННЯ
про практику постановлення виправдувальних вироків за Кримінальним процесуальним кодексом України (КПК 2012 року).
На виконання листа Секретаря судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Київської області від 15 січня 2014 року за № 433/07-16/14 повідомляю наступне, Вишгородським районним судом Київської області було постановлено 1 виправдувальний вирок, який набрав законної сили по кримінальному провадженню № 363/651/13 К відносно Г., у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 307 КК України.
Вироком Вишгородського районного суду Київської області Г. визнано невинуватим у пред’явленому йому обвинуваченні в скоєні злочину, передбаченого частиною 2 статті 307 КК України і по суду виправдано у зв’язку з недоведеністю його участі в його вчиненні.
Обвинувачення обвинуваченого Г. у скоєні злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України суд визнав недоведеним належними та допустимими доказами з таких підстав.
Відповідно до ст.84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Згідно ст.85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Згідно ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Згідно ст.214 КПК України слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.
Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Огляд місця події у невідкладних випадках може бути проведений до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що здійснюється негайно після завершення огляду.
Так, з матеріалів справи вбачається, що рапорт ст. о\у СБНОН Вишгородського РВ ГУ про вчинене кримінальне правопорушення Г. надійшов до Вишгородського РВ 22 лютого 2013 року , однак дана заява внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27 лютого 2013 року, тобто через 5 днів після надходження рапорту.
Суд не прийняв в якості доказів слідчі дії по акту огляду покупця, помітки та вручення грошових коштів від 22.02.2013 року, слідчі дії по фіксації оперативної закупівлі наркотичного засобу відповідно до акту оперативної закупівлі від 22.02.2013 року , протоколу змиву рук у Г.від 22.02.2013 року, протоколу огляду місця події від 22.02.2013 року , оскільки всі ці слідчі дії були виконані до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудовим розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення та кримінально-процесуальним законом не допускається здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру.
Суд не прийняв в якості доказів висновки експерта від 26.02.2013 року та від 28.02.2013 року, оскільки постанови про призначення судової експертизи слідчий винесла 25 лютого 2013 року за матеріалами кримінального провадження №2, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01.02.2013 року, однак згідно постанови слідчого СВ Вишгородського РВ ГУ МВС України в Київській області від 22 лютого 2013 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1 від 01 лютого 2013 року закрито у зв’язку з відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.307 КК України.
26 лютого 2013 року слідчим СВ Вишгородського РВ ГУ МВС України розглянувши матеріали досудового розслідування внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 2 від 01.02.2013 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України повідомлено про підозру Г. , однак всупереч ст.278 КПК України внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань на наступний день 27 лютого 2013 року . Крім того постанова прокурора про об’єднання матеріалів досудових розслідувань у кримінальних провадженнях № 1 та № 2 об’єднано в одне провадження, яке зареєстровано в Єдиному реєстрі досудових розслідувань, тобто Г. повідомлено про підозру у незаконному придбанні , зберіганні з метою збуту, а також незаконному збуті наркотичних речовин, що передбачено ч.2 ст.307 КК України до винесення постанови прокурора про об’єднання матеріалів досудового розслідування.
Згідно ст.62 Конституції України, виходячи з презумпції невинності, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини підсудних, суд відносить і тлумачить на їх користь.
З урахуванням викладеного, керуючись вимогами ст. 62 Конституції України, роз'ясненнями, викладеними в Рішенні Конституційного Суду України, суд не визнав вищезазначені обставини та докази допустимими по даній справі.
Таким чином, у суду виникли обґрунтовані сумніви щодо одержання доказів вини обвинуваченого, а тому вони не дозволили суду зробити обґрунтований висновок про доведену участь та винність обвинуваченого у скоєні інкримінованого йому злочині.
Також суд зазначив, що вичерпані в суді всі можливості добути інші докази в підтвердження його вини.
Учасники судового розгляду, після розгляду судом усіх доказів, не пристали на пропозицію головуючого і не виявили бажання доповнити судове слідство іншими доказами, тому суд зазначив, що вичерпані всі можливості для збирання в суді інших доказів вини обвинуваченого.
Суд оцінив дії працівників міліції, які організовували і проводили закупівлю наркотичних засобів у обвинуваченого Г., суд врахував рішення Європейського суду з прав людини від 9 червня 1998 року по справі Teixeira de Castro проти Португалії (v. Portugal, 9 june 1998, Reports of Judgments and Decisions 1998-IV), яким дії двох негласних працівників поліції, які придбали у заявника наркотики, були визнані такими, що спровокували кримінальну діяльність, що за інших обставин могли б і не відбутися та що суспільним інтересом не можна виправдати використання доказів, здобутих шляхом підбурювання з боку поліції, тобто суд дійшов висновку, що працівники поліції вийшли за межі функцій негласних агентів, спровокували злочин, а тому немає жодних причин вважати, що без їхнього втручання злочин було б учинено, через що мало місце порушення п. 1 ст. 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод.
Відповідно з ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і свобод, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Відповідно до ст.46 Конвенції та ст.2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковими для виконання Україною.
Вказані вище висновки й аргументи Європейського суду з прав людини повністю співпадають з відповідними положеннями національного законодавства - Конституції України та Кримінально - процесуальним законом України.
З аналізу , викладеному у вироку судом, обставин епізодів збуту наркотичного засобу гр. К., який діяв за вказівкою працівників міліції, також вбачається , що будь-які дані , які б свідчили про те, що Г.вчинив би дії, направлені на збут наркотичних засобів, без втручання працівників міліції та їх агента, в матеріалах справи відсутні.
З урахуванням встановлених судовим слідством фактичних обставин справи, суд прийшов до висновку, що вина Г. у вчиненні ним інкримінованому епізоду по незаконному придбанні , зберіганню з метою збуту та незаконному збуті особливо небезпечних наркотичних речовин тобто злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, досудовим слідством не доведена.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області вирок Вишгородського районного суду Київської області щодо Г. залишено без змін. Оскільки, вирок суду відповідає вимогам ст. 370, 374 КПК України, в ньому наведено формулювання обвинувачення, яке пред’явлене підсудному і визнано недоведеним, підстави для його виправдання та зазначено мотиви прийнятого рішення. Інших порушень норм кримінально – процесуального законодавства при розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, апеляційною інстанцією не встановлено.
Отже, обвинувачення Г. за частиною 2 статті 307 КК України не знайшло свого підтвердження у судовому засіданні і тому, за цим кримінальним законом Г. виправдано відповідно до статті 373 КПК України, так як не доведено його участі в його вчиненні.
В.о.Голови
Вишгородського районного суду
Київської області В.В.Підкурганний
_03_03.png)
